БЕРЕГИНЕ МОЯ, УКРАЇНСЬКА ХУСТКО
Мета: ознайомити учнів
з обрядовістю українського народу,
визначити обрядове значення української
хустки; прищеплювати учням інтерес і виховувати патріотизм, поважне
ставлення до українських звичаїв та обрядів, розвивати творчі здібності і
естетичний смак.
Обладнання: виставка хусток, презентація « Українська барвиста
хустинка», записи українських народних пісень, плакати.
Сцена прикрашена композицією з великих українських хусток, збоку напис
«Берегине моя, українська хустко».
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
Учитель. Український народ
має свою самобутню культуру,
життєву мудрість та настанови щодо способу життя, збережені в
українських звичаях, фольклорі і
обрядах. Це величезний скарб, у якому втілилися своєрідне світовідчуття та
світосприймання українців. Цей багатющий
скарб ми повинні зберегти і передати нашим дітям, внукам, щоб зберегти
генетичну пам'ять нашого народу і не перервати зв'язок поколінь. Надбані багатьма поколіннями цінності наразі вони є
найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу.
На сучасному етапі кращі зразки народної
творчості – обрядові пісні, вірші, легенди, гармонійна система обрядів знову
набувають популярності. Серед них чільне місце віддано українській вишиванці і хустці.
7 грудня 2019 року вперше в Україні відзначається Всесвітній день української хустки. З
цієї нагоди в усіх закладах освіти області
стартують флешмоби, проводяться вечори і класні години, присвячені українському національному аксесуару, який
зберігає в собі старовинні традиції.
Вперше проведений флешмоб став
міжнародним. До ініціативи приєдналися
понад мільйон людей з 20-и країн світу: Греції, США, Польщі, Італії,
Канади, Польщі, Білорусі, Грузії, Литви, Ізраїлю.
До цієї
прекрасної традиції долучимося сьогодні і ми.
Ведучий. Сьогодні яскраві
хустки дедалі частіше можна побачити на
вулицях українських міст. Представниці слабої половини суспільства, одягнені у колоритний головний убір,
виглядають доволі оригінально. Ексклюзивність хустинки завоювала прихильність
жінок, дівчат і маленьких леді. Їх колись
носили бабусі, а тепер хустки
почали одягати на свята, дарувати на Дні народження і передавати у спадок.
Невід’ємна частина української
культури стала світовим трендом і завоювала своєю привабливістю серця модниць і
запалила любов у дизайнерів всього світу.
Хлопець декламує вірш «Квітчаста
хустка».
На ній і гроно, і
пелюстка,
І небо райдуги на ній …
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.
Та – нареченим на щастя,
Та – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустка квітчаста
Знана стежкам і вітрам.
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Ворскли чи Дінця –
Нема таких жінок на світі,
Котрим вони не до лиця.
Мов помолодшала мати,
Гарна й сестра дорога.
Роси в хустині, немов діаманти,
Зорі й квітки в берегах.
Ой ті луги та бережечки,
Які вгорі такі внизу …
На щастя й радість два ріжечки,
а два на смуток і сльозу.
Сонцю й роботі найближча,
Подруга днів осяйна.
Душу зігріє і зніжить обличчя
хустка – тернова весна.
В. Юхимович
Дівчина. Хустку в Україні називають
«берегинею», використовують як магічний оберег». Перша писемна згадка про
хустку приходить до нас з 1657 року, у описі шведського посла, який відвідав
Богдана Хмельницького йдеться про жінок, які носили на головах білі хустки з
бавовни.
Ведучий. В часи козаччини був добрий звичай:
«коли козаки вирушали в далекі походи чи чумаки в тяжкі мандри, чи бідний
парубок до чужої сторони на заробітки, то кожна дівчина своєму нареченому
дарувала вишиту хустину, в яку вона вклала всю свою душу, як символ вірності в
коханні. І супроводжувала козака українська хустина, насичена трепетною
потужною енергетикою вірної дівчини. І носив її козак коло серця і відчував
благодатне тепло, яке струменіло з полотна.»
Ромен - зілля, ромен – зілля, ромен похилився.
З України до дівчини козак уклонився …
Ой, дав він їй поклон низький з коня вороного,
Вона ж йому хустину з шовку зеленого.
Дай же, дівчино, хустину, може, в бою я загину .
Хлопець. В прадавні часи в
Україні повсякденні хусточки були білого кольору, а святкові ошатні хустинки
виготовляли з найтоншого полотна і
дівчата і жінки вишивали їх
власними руками. Полотно мережилося шовковою ниткою і на ньому виникали чудернацькі різнокольорові узори. Зрідка траплявся і чорний колір. Про хустки складали пісні і співали їх темними зимовими вечорами:
У неділю
не гуляла та на шовки заробляла,
Та хустину вишивала, вишиваючи співала:
Хустиночко
мережаная , вишиваная,
Вигаптую, подарую, і він мене поцілує …
Хустино моя, мальованая .
Ведучий. Зараз наші дівчата
покажуть, як можна носити хустку і розкажуть, які існували традиції щодо
носіння, зберігання і зав’язування
хустки.
Дівчина 1. У кожній родині, для дівчинки тримали розмальовану скриню, яку потрібно було наповнити одягом і хустками. Їх дбайливо
оберігали й неодмінно показували гостям і сусідам:
Я не панна — я господиня,
У мене хусток повная скриня!
Дівчина 2. Українські хустки
бувають різного кольору і з різними візерунками, квітчасті та з геометричним
орнаментом. У 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі,
васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти
зображення птахів.
Молоді дівчата носили білі або
яскраві хустки.
Старші жінки – темні, вдови – лише чорні.
Дівчина 3. У народних обрядах хустка відігравала чи не
головну роль: була оберегом, символом жіночої мудрості. На весілля наречений
пов’язував обраниці хустку на руку так, щоб вони були нерозлучні.
Під час шлюбу і сьогодні нареченій кладуть на
голову хустку, як ознаку того, що дівчина стає господинею та майбутньою
матір’ю. Саме шлюбну хустку молоді жінки ніколи більше не одягали і тримали на
власний погріб. В шафах у наших бабусь не було шапок, але було по двадцять, а
то й більше хустин.
Дівчина4. На Київщині кінці
хустки зав'язували навколо шиї та на потилиці. У північних районах хустину пов'язували під
підборіддям, а кінці — на маківці. На Лівобережжі згорнутою хусткою обвивали голову
так, щоб тім'я залишалося відкритим..
Дівчина 5. На
Луганщині хустку зав'язували ззаду, під косою, шию залишали
відкритою. Або зав’язували під
підборіддям, кінці вільно звисали попереду.
Дівчина 6. Носили хустку в
найлютішу пору року - зимою. Дівчата,
молодиці, поважні літні жінки і діти одягали лемківську «баранкову» хустку,
яка виконувала роль капюшона і навіть
куртки. Це був величезний квадрат дуже
товстої вовняної тканини з тороками. Баранкова хустка ( або плахта ) повністю
огортала голову і стан до пояса.
Дівчина 7. «Хустка» - явище унікальне . Жодну річ із одягу не
використовують так широко, як її. На Святий вечір маленькі хлопчики носили до
родичів вечерю, а в руках тримали вузлик із ситцевої хустки с калачами.
Хлопчик клав калачі родичам, а ті обдаровували малого гостинцями, які
дбайливо складали в принесену хустинку. На Великдень стіл накривали вишиваною
скатертиною або різнобарвною хусткою. На столі пасочка, а на душі пресвітло, бо
свято – і воно промовляє мальвами, густо насіяними на хустці – скатертині . А
ще: хустина на спеченому в хатній печі хлібі, щоб не черствів, на дитячій
колисці – від вітру й лихого ока.
Танцювальна композиція «Хустка − берегиня вроди».
Звучить мелодія вальсу. В залі з’являються
дівчата з хустками і кружляють у різного
кольору хустках.
Ведучий. Запрошуємо всіх на
побачення з українською хусткою, улюбленим головним убором української
жінки. Немає таких жінок у світі, яким
би вона була не до лиця:
Зелена хустка
Ця хустина цвіт весни
Цвіт весни буйний і веселий
Як молодості цвіт,вічно він зелений.
Синя хустка
Синє море, синь води глибини незміряні
Хай всі люди на землі мають душі сильні.
Хустина, хустина,
чи біла чи синя,
Мені ти миліша
усяких обнов.
Хустина, хустина,
як ласка дитини
Як вірності
пісня, як щира любов.
Звучить пісня «Мамина
хустка».
Я іду до тебе, мамо,
По квітучому саду,
Я несу до тебе, мамо,
Радість і журбу.
Затріпоче пелюстками
Хустка вдалині,
Тільки рідна моя мама
Вибачить мені.
Приспів:
Мамину хустку
В білих пелюстках
Ніжно до серця свого притулю,
Мамину хустку |
В білих пелюстках |
Я зберігаю в далекім краю. | (2)
Ведучий. Цікаво, що хустина, яку так старанно вишивала
дівчина , часто служила засобом знайомства з хлопцем. А відбувалося все так:
хлопець, якому сподобалась дівчина, насамперед намагався заволодіти її
хустиною. Часто це приносило і прикрощі, бо коли хлопець не подобався дівчині ,
вона не віддавала хустини. Не промовивши
й слова, дівчина давала зрозуміти йому : «Я ніколи не буду твоєю» .
А коли хлопець був дівчині до вподоби, вона віддавала йому її. І часто таке
знайомство
ІІ ведучий приводило обох молодих на весільний рушник.
Звучить пісня «Хлопці, мої хлопці»
Ведучий. Хустка здавна відігрівала й важливу
оберегову, магічну функцію , тому чи не найбільше місце займає хустка у
весільному обряді. Починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина підносила
старостам хустку своєму милому нареченому , і закінчуючи покриванням хусткою
голови молодої . Хустка, якою покривали молоду, зберігалася потім все життя.
Існує повір’я : хустка, якою матір вводить молодих до хати і виводить із хати
під час весілля, мусить бути пишною, ясною і яскравою .
•
Звучить
пісня «Горіла сосна»
•
Інсценування
«покривання голови» нареченої
Сидить дівчина на вивернутому кожусі, вдає ,що
плаче. Чоловік знімає їй весільний вінок, передає в руки матері, або дружці .
Мати хоче надіти хустку, але вона її знімає, навіть, якщо їй кортіло стати
дружиною і вона благала про те Покрову, за звичаєм.
Двічі скидає
хустку молода, а вже на третій раз все ж таки кориться долі.
Ведучий. З цього
моменту хустка ставала знаком того, що жінка заміжня. Вона не могла
з’явитись на люди з непокритою головою. Жінка з непокритою головою називалась
простоволосою. Чоловік дарував хустину в
знак любові, довір’я, злагоди, поваги. У одній із українських жартівливих
пісень дружина співає: «Як поїхав мій миленький на базар до рідні, купив мені хустиночку, ось вона , на мені .»
Звучить пісня «Як поїхав мій
миленький …»
Хлопець1. В наш час зберігся
звичай дарувати юнакові, який іде служити до лав Збройних Сил України , хусточку, а в ній грудочку
рідної землі. Коли син вирушав у дорогу, мати зав’язувала у білу хустину хліб , щоб не забував
батьківського порогу. Коли юнак іде до армії, то мати на перехресті доріг,
проводжаючи сина, кидає три хусточки.
«Солдат» іде через зал тримаючи в руках чорну хустину.
Пробач мені, мамо, що одягнув тебе у чорну
хустину.
Ти віддала мене взамін за нашу рідну, вільну,
чесну Україну.
Хлопець 2.
Дружина ніченьки не спала, хустину гарну вишивала .
Коханому на плечі одягала і на війноньку виряджала .
А поруч дітоньки
соплять . Їм сняться сни , як
благодать
Вони дрімають і не знають , що батька більш їм не обнять …
В роки Великої Вітчизняної війни хустка від
коханої, дружини, матері була для бійців на фронті, там, на передовій,
часточкою їх мирного життя, за повернення якого вони боролися до останнього
подиху.
Ведучий. Хустка –
невід’ємний атрибут і іншого сумного обряду.
Життя плинне і приходить неминуча в житті хвилина, коли ми прощаємося зі
своїми батьками і якби ми не любили і не
шанували їх, цей час неминучий.
В пору прощання з мамою, рідні померлої
роздають присутнім на похоронах хустки, а саму померлу покривають великою чорною жалобною
хусткою, котра за життя була їй найбільш до вподоби або найдорожча. Після
смерті рідних чорну хустку,як жалобу, носять 40 днів.
Під
сумну мелодію дівчата виконують танцювальну композицію з чорними
хустками.
На фоні ліричної музики учениця виконує вірш Г. Чубач «Хустка тернова»
Слово до слова – хустка тернова
Квітка до квітки – весна.
Слухає вечір нашу розмову.
Ту , що на світі одна.
Доня питає – серденько крає:
Чом називається так ?
Відповідаю, ніби зітхаю:
Долі тернової знак ! –
Доня сміється. Очі – як зорі.
Доня не знає про те,
Скільки тернові бачили горя,
Як безнадійно терен цвіте .
… Рік тридцять
третій,
Клятий, холодний …
З голоду пухне село …
Вже моя мама встати не годна :
Смерть опустила крило …
Бабця не плачуть – тихо зітхають
Хустку – єдине добро –
У Могилеві – Подільськім зміняють
(Боже , як вдало ! ) на жита відро.
Потім робили – хустку купили.
Та почалася війна.
Й разу на свята її не наділи ,
В скрині лежала вона .
…Рік сорок шостий …
Жити не просто
Після такої тяжкої війни .
Ходить і ходить непроханим гостем
Батько убитий у мамині сни .
Бабця не плачуть – тихо зітхають .
Хустку не стануть носить .
Знову на трави якісь обміняють .
(Боже , як бабці на обмін щастить ! )
Потім робили –
хустку купили .
Я пам’ятаю той день:
Бабця купили, мама наділи,
Я доторкнулась лишень.
Доня сміється. Очі – як зорі.
Світ мій від цього ожив.
Доня кепкує : «Довго говориш !
Значення слова – скажи !»
- Вибач ! Здалося все при нагоді.
Відповідь іншу не жди:
У нашому роді, у нашім народі
Доля і хустка – тернові завжди !
Звучить пісня «Тернова
хустка»
Учитель. Ось і
завершилося наше знайомство з хусткою. Хай цей яскравий оригінальний аксесуар займе достойне місце в гардеробі кожної
жінки, дівчини. Завжди підкреслює
неповторний шарм, романтичність, витонченість її власниці і належність її до великої держави –
України.
Ведучий.
Гей, Україно ! Рідная ненько !
Грянемо пісню , та й веселеньку .
Грає веселка стокольорова.
Будьмо веселі , будьмо здорові !
Звучить пісня «Ми українці»
Немає коментарів:
Дописати коментар