Методична робота

• План роботи МК (2024-2025 н. р.)

• План роботи МК (2023-2024 н. р.)
• План роботи МК (2022-2023 н. р.)

• План роботи МК (2021-2022 н. р.)

ПОЛОЖЕННЯ про предметні методичні комісії педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти       

      Загальні положення

Методичні  комісії (далі МК) вчителів-предметників школи  — це структурний підрозділ науково-методичної служби школи.

МК створюється за наяв-ності не менше трьох учителів, які викладають один навчальний предмет. Можливе створення  предметних МК гумані-тарного, суспільно-гуманітарного, математично-природни-чого, технологічного, ху-дожньо-естетичного, фізкультур-но-оздоровчого напрямів.

Керівництво роботою МК здійснює голова, який призна-чається наказом по ЗЗСО, а за його відсутності — секретар МК.

МК веде необхідну ділову документацію. Наприкінці навчального року матеріали роботи  методичного об'єднан-ня узагальнюються у вигляді звітів.

Засідання МК проводяться 4-5 разів упродовж навчального року:

Організаційне засідання, ви-вчення нормативної бази. (Ве-ресень)

Методична тема, вивчення ме-тодичних рекомендацій усіх рівнів. (Жовтень)

Методична тема, аналіз участі в І і II етапах предметних олімпіад, звіти про курсову перепідготовку, за календарний рік. (Грудень)

Творчі звіти вчителів, які ате-стуються. (Лютий)

Загальний контроль за роботою МК здійснює заступник директора з НВР, який контролює окремий предмет або цикл предметів.

Уся діяльність МК здійсню-ється на основі педагогічного аналізу, планування роботи як на поточний період, так і на перспек-тиву згідно з програмою розвитку школи та цим Положенням і пе-редбачає багатопланову та різно-манітну за змістом і формами ро-боту з метою забезпечення безпе-рервного зростання професійного рівня вчителів і реалізації науко-во-методичної проблеми ЗЗСО.

Зміст роботи МК має пе-реважно інформаційно-консуль-тативне, психолого-педагогічне, методичне, фахове спрямування.

У своїй роботі методичні  об'єднання підзвітні  педагогічній раді школи.

Діяльність  методичного об'єднання спрямовується на виконання таких завдань:

    вдосконалення науково-тео-ретичної, психолого-педагогічної, загально-дидактичної, методичної і фахової підготовки членів мето-дичного об'єднання з метою на-дання якісної базової і повної за-гальної середньої освіти;

    здійснення інформаційно-нормативного, методичного, пси-хологічного забезпечення вчителів;

    вивчення, впровадження пер-спективного педагогічного досвіду. Узагальнення та обмін досвідом успішної педагогічної діяльності;

    створення умов для професійного зростання, самоосвіти, дослідницької і творчої діяльності вчителів. Здійснення керівництва творчою діяльністю учасників освітнього процесу;

     забезпечення засвоєння і впро-вадження найбільш ефективних технологій, методик і технік нав-чання та виховання здобувачів освіти;

     конкретне відбиття загально-дидактичних, загальнопедагогічних, психологічних положень сто-совно конкретного курсу, розділу, теми, уроку або виховного заходу.

 

  Зміст та основні напрями діяльності МК

Проведення проблемного ана-лізу результатів освітнього процесу.

Подання пропозицій щодо зміни змісту та структури обов'яз-кових навчальних курсів, їхнього навчально-методичного забезпе-чення, корегування вимог до мінімального обсягу та змісту навчальних курсів.

Проведення первісної експертизи суттєвих змін, які вносять педагоги до навчальних

програм і які забезпечують засвоєння здобувачами освіти вимог Державних освітніх стандартів.

Подання пропозицій щодо організації та змісту атестації пе-дагогів.

Подання пропозицій щодо організації та змісту досліджень, орієнтованих на поліпшення за-своєння здобувачами освіти навчального ма-теріалу відповідно до Державних освітніх стандартів.

Прийняття рішень про підго-товку методичних рекомендацій на допомогу вчителям, ор-ганізація їхньої розробки та за-своєння.

Розробка методичних реко-мендації для учасників освітнього процесу щодо найкращого засвоєння відповідних предметів і курсів, підвищення культури навчальної праці, дотримання режиму праці та відпочинку.

Організація роботи диферен-ційованих методичних семінарів для різних груп учителів.

      Діяльність методичної комісії:

   розробка та експертиза кон-цепції нових навчальних курсів як обов'язкових, так і додат-кових, відповідних навчальних програм, освітніх техно-логій і методик;

   інтеграція нових навчальних програм у цілісну освітню програму ЗЗСО;

   обговорення, рецензування, опанування різних матеріалів, підготовлених на МК;

   аналіз ходу та результатів інно-ваційної діяльності;

   прогнозування необхідного науково-методичного забезпе-чення навчальної роботи за профілем;

   проведення проблемного ана-лізу результатів нововведень, які безпосередньо ініціює МК;

   організація та корекція стра-тегічних документів ЗЗСО в межах своєї компетенції;

   керівництво дослідницькою роботою учнів;

   подання пропозицій з поліп-шення науково-методичної ро-боти в ЗЗСО;

   організація різних творчих кон-курсів, інтелектуальних мара-фонів;

   організація роботи зі створен-ня та збагачення банків даних про перспективні нововведен-ня та інноваційні ідеї в межах своєї компетенції та за своїм профілем;

   встановлення і розвиток твор-чих зв'язків і контактів з ана-логічними підрозділами інших ЗЗСО, ВНЗ і науково-дослідни-цьких інститутів, дослідника-ми в інтересах вдосконалення своєї роботи;

   розробка методичного інстру-ментарію для встановлення ефективності нововведень, що проводяться, результатів досліджень.

 

 Функціональні обов’язки керівника методичної комісії

Керівник шкільної методичної комісії призначається і звільняється від посади директором закладу освіти. Керівник МК повинен мати вищу професійну освіту і педагогічний стаж не менше 5 років.

Керівник МК підпорядковується заступникам директора та директору школи.

У своїй діяльності керівник МК керується Конвенцією ООН про права дитини, Конституцією і законами України, указами Президента та рішеннями Уряду, органів управління освітою всіх рівнів з питань навчання і виховання учнів, а також Статутом і локальними правовими актами школи, наказами і розпорядженнями директора.

Керівник МК працює в режимі ненормованого робочого дня за графіком, складеним у відповідності з навчальним навантаженням і даними функціональними обов’язками.

Керівник МК планує роботу на кожен навчальний рік виходячи із завдань і основних напрямів діяльності, визначеними органами управління освітою та директором школи.

Основними напрямами діяльності керівника КО є:

складання плану роботи МК на рік;

поточне планування діяльності МК;

координація діяльності учителів МК щодо виконання планів і навчальних програм;

відстеження якості професійної діяльності учителів МК;

організація підвищення кваліфікації вчителів МК через постійно діючі форми навчання (тематичні консультації, навчальні семінари, практикуми, «круглі столи», творчі звіти тощо).

створення інформаційного банку даних вчителів МК;

проведення предметних олімпіад, конкурсів, інтелектуальних марафонів, організація проектної і дослідницької діяльності учнів та вчителів МК;

вивчення інноваційних процесів в методиці викладання навчальних предметів і вироблення на їх основі рекомендацій для вчителів;

встановлення і розвиток творчих зв’язків і контактів з аналогічними підрозділами інших навчальних закладів, з підрозділами ВНЗ і НДІ, дослідниками в інтересах удосконалення своєї роботи;

аналіз результатів загальноосвітньої діяльності по предметах;

удосконалення навчально-матеріальної бази (лабораторних і спеціальних класів, кабінетів, локального програмного забезпечення);

організація роботи наставників з молодими вчителями.

Керівник МК виконує такі посадові обов’язки:

  організовує поточне і перспективне планування роботи МК і своєї діяльності (річний і місячний плани роботи, циклограма роботи, розклад консультацій, перспективний та річний плани підвищення кваліфікації та проходження атестації вчителями МК тощо) і після узгодження їх із заступником представляє на затвердження директору закладу освіти;

  створює і веде банк даних учителів МК за встановленою формою, визначає їх потреби у підвищенні професійної майстерності, подає адреси передового досвіду;

  відвідує уроки і інші заходи, що проводяться вчителями-предметниками, аналізує їх і доводить результати до відома вчителів МК;

  відстежує своєчасну підготовку і проведення шкільного туру предметних олімпіад, конкурсів, інтелектуальних марафонів учителями МК, узагальнює та аналізує результати і подає їх заступнику директора;

  узагальнює інформаційно-аналітичні матеріали з питань діяльності МК і 2 рази на рік (грудень, травень) готує узагальнений аналітичний матеріал і подає його заступникам директора;

  забезпечує методичну допомогу вчителям МК в освоєнні інформаційних програм і технологій, оволодіння методикою підготовки і проведення загальношкільних заходів (олімпіади, конкурси тощо), організує просвітницьку роботу для вчителів МК, консультує їх з питань організації навчально-методичної роботи;

  забезпечує своєчасність підвищення професійної майстерності і кваліфікації вчителів МК, організує проведення навчальних занять для молодих спеціалістів та прибувших учителів;

  організує методичну допомогу вчителям з різними групами учнів;

  організує методичну допомогу вчителям в розв’язанні проблем наступності (початкова школа-школа ІІ ступеня – школа ІІІ ступеня - ВНЗ);

  організує методичну допомогу вчителямМК з проблеми індивідуального, дистанційного навчання і екстернату;

  бере участь у нарадах і планерках у заступників директора і інформує про підсумки діяльності вчителів МК;

  керує роботою вчителів МК з розвитку і удосконалення навчально-лабораторної бази;

  надає допомогу заступникам директора щодо підбору матеріалу і пропаганді професійного досвіду вчителів МК.

Керівник МК має право в межах своєї компетенції:

· вносить пропозиції щодо удосконалення професійної діяльності вчителів і керівників МК;

· доводить і давати обов’язкові для виконання вказівки вчителям МК;

· відвідувати будь-які заходи, що проводять вчителі, для надання методичної допомоги і здійснення систематичного контролю якості їх проведення;

· представляти вчителів МК за успіхи в роботі, активну участь у інноваційній і науково-методичній діяльності до нагородження і заохочення директору школи;

· одержувати від адміністрації закладу інформації нормативно-правового і організаційно-методичного характеру з питань освітньої діяльності;

· обмінюватися питаннями, що входять у свою компетенцію, з адміністрацією і педагогічними працівниками інших навчальних закладів;

· звертатися за консультаціями з проблем освітньої діяльності до методистів Р(М)МК, до підрозділів вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, до дослідників в інтересах удосконалення своєї роботи;

ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ
НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ
 
Сьогодні в освіті йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізуватися, а отже, про формування компетентної особистості. Питання формування компетентностей висвітлено в Концепції загальної середньої освіти, Концепціях мовної та літературної освіти, Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, нових програмах. Важливим нині є не тільки вміння оперувати власними знаннями, а й бути готовим змінюватись й пристосовуватись до нових потреб ринку праці, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. Проектуючи творчо своє життя, особистість оволодіває не лише знаннями, а й компетентністю.
 Життєві компетентності – це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту. Ідея досвіду спрямована на пошук шляхів «навчати навчатися»; розвиток життєвих компетентностей для досягнення успіху; реалізація проблемно – пошукової, дослідницької роботи учнів; формування творчої особистості; адаптація дитини до умов сучасного життя; підвищення позитивної мотивації учнів до навчання.
 «У кожній людині є сонце … Тільки не треба його гасити». Цей вислів мудреця Сократа став девізом у проведенні уроків української мови та літератури, що стимулюють розвиток таких життєвих компетентностей учнів.
  Цей процес більш ефективний, коли діти застосовують свої знання та здібності відповідно до реальних життєвих ситуацій, виконуючи певні соціальні ролі, створюючи проекти, портфоліо тощо. Для цього  на уроках української мови та літератури слід не лише давати дітям знання, а й навчати бачити головне, робити висновки, самостійно здобувати знання, відкривати для себе щось нове, щоб потім адаптуватися в суспільстві та творчо працювати. Формування комунікативної компетентності – одне з головних завдань формування адаптованої до сучасних умов людини. Ця компетенція формується в умовах безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування.
Педагогічні правила щодо формування
основних груп компетентностей учнів
Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов’язаною з вивченням предмета.
На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль.
Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.
Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.
Частіше використовуйте питання «чому?», щоб навчити мислити причинно-розуміння є обов’язковою умовою розвивального навчання.
Пам’ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.
Привчайте учнів думати та діяти самостійно.
Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.
Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.
У процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня.
Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку
Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями із свого предмета.
Заохочуйте школярів до науково – дослідницьких робіт..
Навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.
ХХІ століття – час запровадження нової якості життя. Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявити активну життєтворчість, мобільність та самостійність. Сьогодні йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися, а отже, про формування компетентної особистості. Актуальність даної проблеми, як бачимо, обумовлюється сучасними тенденціями у світі, адже життєва компетентність учня – це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин.
Проблема життєвої компетентності не є новою в педагогічній науці. Вона хвилювала багатьох учених та практиків, адже освіта визначається рівнем підготовки.
Вивченням життєвої компетентності займалися такі вчені, як Л.Мітіна, Д.Пузікова, І.Єрмаков, І.Ящук та інші.  Проте проблема формування життєвої компетентності учнів саме на уроках української мови й літератури в загальноосвітніх школах вивчена недостатньо.  Отже, метою дослідження є деталізування особливостей формування життєвої компетентності в учнів на уроках української мови й літератури.
У науковій літературі, присвяченій питанням компетентнісного підходу, відсутня однозначність тлумачення понять «компетенція» і «компетентність». Значна частина вчених ототожнюють ці поняття, інші – розмежовують.
         Так В.Волканова розмежовує ці поняття: «Компетенція – це коло повноважень якої-небудь особи, організації або установи. А компетентність – це специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії в конкретній галузі, яка включає вузькоспеціальні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за свої дії, поінформованість, обізнаність у якій-небудь галузі».
У науково-методичному посібнику «Життєва компетентність особистості» маємо таке визначення: «Життєва компетентність – це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності, необхідні для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального життєвого проекту».
І.Тимофєєва зазначає, що «життєва компетентність – здатність учня здійснювати складні предметні культурно-доцільні види діяльності. Кожна з них передбачає засвоєння учнем не окремих непов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння компетентнісною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму присутня відповідна сукупність компонентів, що мають особистісно діяльнісний характер».
У парадигмі компетентісного підходу життєва компетентність розглядається як комплекс компетентностей особистості: аутопсихічної (позитивна «Я-концепція»), громадянської, методологічної, рефлексивної, конфліктної, рольової, полікультур-ної, професійної, соціальної, психологічної, функціональної, цивілізаційної, спільної творчості.
Педагогіка життєтворчості проголошує мету формування життєвої компетентності шляхом життєвого проектування як свідомого творення особистістю свого життя, бо в проектуванні зберігається ідея вірогідного, попереднього розгортання життєвих процесів.
У зазначеному контексті, О.Руденко вважає, логічно впроваджувати в педагогічну діяльність життєтворчі проекти, в основі яких – конструювання особистісних концепцій життя, досягнення в ній успіху. Це особливо важливо у філологічній освіті: комунікативна компетентність є органічною, необхідною й обов’язковою складовою життєвої компетентності; літературна компетенція за умови цілеспрямованого впливу може стати сходинкою до життєвої компетентності.
Однією з найважливіших ознак сучасної школи є формування життєвої компетентності. Вона являє собою інтегральне утворення, до структури якого належать знання (про себе, законів життя, про світ),  життєва мудрість, норми поведінки, аналітичні, поведінкові, прогностичні життєтворчі здібності, усвідомлений і неусвідомлений індивідуальний життєвий досвід, життєвий досвід інших осіб, життєві досягнення. Формування життєвої компетентності має відбуватися на всіх уроках, а зокрема й на уроках української мови й літератури.
Як зазначає С.Миронюк, важливою умовою навчання і першим кроком до формування життєвої компетентності учня є внутрішня мотивація (самомотивація).
Для цього на уроках української мови й літератури слід дотримуватися таких вимог:
• менше використовувати ситуацію змагання;
• намагатися не нав’язувати навчальну мету «зверху»;
• намагатися уникати встановлення часових обмежень;
• стежити, щоб завдання відповідали віковим особливостям дитини;
• надавати дитині право вибору навчального завдання .
 
На уроках української мови й літератури треба вивчати і творчо застосовувати нові методи, прийоми, форми організації навчальної діяльності, не боятися змін, працювати в новому режимі, експериментувати.
У контексті підвищення ефективності навчального процесу з української мови проблема організації навчальної діяльності учнів на уроці є чи не найважливішою. Лише включившись в активний процес учіння, учень може глибоко проникнути в систему української мови, засвоїти матеріал на рівні основних ідей, закономірностей і правил, оволодіти мовленням, навчитись використовувати здобуті знання та вміння для подальшого пізнання.
Для формування життєвої компетентності на уроках української мови й літератури слід використовувати інтерактивні методи та прийоми (роботу в групах, парах, ігрові технології тощо), які формують уміння колективно вирішувати завдання, сприяють активізації особистісних якостей школяра. Наприклад, для учнів 5-6 класів на уроці української мови цікаво проходить гра «Віриш – не віриш», коли вони оцінюють, чи правильно вчитель аргументував певне твердження. Так школярі не просто уважно слухають, а й аналізують сказане, знаходячи неправильне твердження. А спостережливість і аналіз у житті знадобляться завжди.
Застосування на уроках інтерактивних методів навчання в поєднанні з іншими формами навчальної діяльності допомагає не тільки кращому засвоєнню матеріалу, а й учить школярів використовувати набуті знання й досвід, пов’язуючи їх з реальними життєвими ситуаціями. Це сприяє формуванню життєвої компетентності учнів, що і є одним з основних завдань сучасної освіти.
На уроках української літератури чільне місце посідають такі види робіт, як створення асоціативних рядів («Асоціативне ґроно» чи «Асоціативний кущ»), формулювання запитань, що стимулюють дитину задуматися над тим, чи відповідають її уявлення загальнолюдським («Мікрофон» або «Я думаю так»): «Чого навчає цей твір (образ)?», «Як би ви вчинили, якби були на місці персонажа?», «Чи потрапляли ви в подібні ситуації?» тощо. Так формуються комунікативна та мотиваційна компетентності.
На уроках української мови й літератури при оцінюванні потрібно створювати ситуацію успіху, заохочувати школярів до подальшої праці, бо оволодіння навичками оцінювання, взаємо- та самооцінювання, прозорість оцінки приводять до зниження конфліктності, спонукають до вироблення критичного ставлення до власної роботи, адекватного сприйняття відгуків (комунікативна компетентність).
На уроках учителям варто намагатися не лише давати дітям знання, а й навчати бачити головне, робити висновки, самостійно здобувати знання, відкривати для себе щось нове.
В умовах безперервного навчання найголовніше завдання школи – навчити учнів навчатися самостійно. Це означає – розвинути різні операції мислення: узагальнення, аналіз, синтез, уміння визначати проблеми. На це має бути спрямована вся система навчання.
Як свідчать наукові дослідження, потрібно навчити учнів самостійно здобувати знання, щоб потім адаптуватися в суспільстві й самостійно та творчо працювати. Для цього на уроках української літератури потрібно сформувати в учнів такі вміння:
• прочитавши твір, уміти визначити проблеми, які порушуються, самостійно та критично їх аналізувати;
• усвідомлювати, де в життєвих ситуаціях можна використати здобуті знання і вміння;
• уміти працювати з текстом твору, добирати факти, художні деталі, аналізувати їх, робити висновки й узагальнення;
• уміти працювати в колективі над розв’язанням проблем, поставлених однокласниками;
• уміти користуватися знаннями, одержаними поза школою (радіо, телебачення, Інтернет тощо) .
 
Одним із найважливіших засобів розвитку особистості, її життєвої компетентності є діяльність, бо навчити й виховати можна лише в дії. Урок української літератури має бути співтворчістю вчителя й учня, діяльність яких ґрунтуватиметься на взаємодії і діалозі, що забезпечить найвищий рівень сприйняття й відкритість до впливу один на одного. Тому робота з розвитку творчої особистості школяра полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.
Потрібно навчити школярів творчо мислити, творчо діяти. На уроках української літератури головним є не накопичення знань і вмінь, а самостійна та практична діяльність, у процесі якої учні поринають в атмосферу творчої активності. Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій скла-довим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загально-освітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності. Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою, для учня складнішим є оперування нею. Адже школярі, які добре знають теоретичний матеріал, часто не можуть показати свої знання на практиці.
Ефективним для виявлення та розвитку творчих здібностей учнів середнього шкільного віку на уроках української мови й літератури є проведення уроків-подорожей, рольових ігор, уроків-вистав, уроків-вікторин. Для дітей старшого шкільного віку більш цікавими є нестандартні уроки (уроки з використанням мультимедіа, уроки-конференції тощо), які сприяють формуванню духовного світу, загальнолюдських цінностей, що є складовими соціальної компетентності.
Значною проблемою для сучасного уроку української мови й літератури є організація роботи з розвитку мовлення. Вважаємо, що така робота має здійснюватись на кожному уроці (звичайно, у доцільно підібраних формах і з урахуванням часу).  Тому уроки української мови, під час яких відбувається вивчення певного мовного матеріалу, мають бути ілюстрованими прикладами і завданнями, пов’язаними із сучасним життям, культурою, мистецтвом, історією тощо. Таким чином, на уроці створюється цілісна картина світу, у якому ми живемо, і за цих умов мотивація вивчення навчального предмета значно підвищується.
Формувати життєствердну енергію, упевненість у своїх можливостях, уміння критично оцінити ситуацію, себе, свої сили – такі завдання розв’язуються на сучасному уроці української літератури. На фоні сучасного світового літературного життя українські мистецькі взірці повинні бути піднесені на належну висоту, щоб учні за допомогою отриманих знань, набутих умінь могли знайти себе в цьому житті, знайти практичне застосування вмінням і навичкам, оскільки літературна освіта сприяє формуванню особистості, здатної до життєтворчості.
Головне завдання уроків української літератури – вивчати твори в атмосфері емоцій, дискутуючи, розмірковуючи, аналізуючи їх. Твір повинен сприйматися не лише розумом, а й душею. Дискусійна модель навчання сприяє формуванню в учнів умінь розглядати порушені проблеми з різних точок зору, сперечатися, переконувати, щоб у майбутньому вміти знайти правильне рішення в різних життєвих ситуаціях.
У процесі організації навчальної діяльності слід дотримуватися гнучкості під час вибору прийомів нестандартності, бажано створювати ситуації, які «оживлюють» уроки. Ефективним на цьому етапі є проблемне навчання. Під час вивчення нової теми можна поставити перед дітьми проблемне питання, яке вони осмислюють протягом уроку. Дуже цікаво чути роздуми школярів, які вільно висловлюють свої думки і не бояться, що вони можуть бути неправильними, що їх будуть критикувати ті, хто вважає інакше.
Однією з важливих форм набуття життєвої компетентності є евристичність навчання. Прочитавши будь-який твір української літератури, учні бесідують за його змістом, висловлюючи свої думки. У такий спосіб вони готуються до життя, у якому спілкування – одна з головних функцій.
Глибокому сприйманню творів сприяє використання під час їх аналізу різних видів мистецтва: літератури й музики, літератури й живопису, літератури й театру. Розкриття поетики одного мистецтва через інше робить зрозумілим душевний стан героїв. Щоденна робота на уроках української мови й літератури з формування життєвої компетентності спрямована на реалізацію такої моделі випускника школи: випускник – це гармонійно розвинена особистість, яка:
• має високий рівень загальнолюдської культури;
• може приймати рішення й нести відповідальність за нього;
• уміє жити в суспільстві, співпрацювати в колективі;
• здатна розв’язувати життєві проблеми;
• усвідомлює необхідність учитися впродовж всього життя .
Формування життєвої компетентності учнів – нагальна проблема сьогодення, розв’язання якої допоможе сформувати на уроках української мови й літератури вміння, необхідні для сучасного життя. А саме:
гнучко працювати з інформацією (вміти здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітні джерела інформації);
бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;
запобігати конфліктним ситуаціям або вміло виходити з них;
адаптуватись до життєвих ситуацій, які постійно змінюються;
виявляти готовність активно приймати рішення;
виявляти здатність брати на себе відповідальність;
уміти передбачати труднощі й шукати шляхи раціонального їх розв’язання;
творчо мислити, знаходити нестандартні рішення тощо.
З цією метою необхідно формувати життєву компетентність учнів на уроках української мови й літератури, бо життєва компетентність – компетентність, яка забезпечує особистості здатність орієнтуватися в сучасному суспільстві, швидко реагувати на запити часу, ефективно та успішно самореалізуватись у світі.

Література:
1. Волканова В. Понятійний словник організатора навчально-виховного процесу // Директор школи. – 2010. – №9. – С. 2-94.
2. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / за ред. Л.Сохань, І.Єрмакова, Г.Несен. – К.: Богдана, 2003. – 502 с.
3. Миронюк С. Компетентнісний підхід у навчанні української мови і літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №29. – С. 11-
4. Руденко О. Життєва компетенція учнів у вимірі освітніх інновацій // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №24. – С. 2-5.