Науково-методична проблема

  

 

 

 

 

 

 

 

Науково-методична проблема «Формування емоційної та естетичної компетентності учнів на уроках української літератури та мови з погляду підготовки особистості до життя в сучасних умовах»

 

 

Підготувала

учителька української мови та літератури

Шклівського ЗЗСО І-ІІІ ст. імені М. Корчака

Гонтарик Оксана

 

 

 

 

 

 

Вступ

Обґрунтування актуальності  та  перспективності науково-методичної проблеми «Формування емоційної та естетичної компетентності учнів на уроках української літератури та мови з погляду підготовки особистості до життя в сучасних умовах»

Читач лише тоді проймається настроєм твору,

глибоко усвідомлює вчинки героїв,

коли він уміє відгукуватися на відчуття інших, співпереживати.

Є.Пасічник

У ХХІ  столітті термін  «компетентність» міцно вкоренився в освітню галузь, про що  свідчить  широке  його  використання  експертами країн Європейського    союзу в значенні здатності особи активно застосовувати знання й уміння для навчальних досягнень у нових ситуаціях,  спроможність  кваліфіковано  проводити  діяльність,  виконувати  завдання або роботу. Ця категорія також охоплює  сукупність  знань,  навичок  і  ставлень,  що  дають  змогу  особистості  ефективно  діяти  або  виконувати  певні  функції,  спрямовані  на  досягнення визначених стандартів у професійній галузі або певній діяльності.

     Ключові компетентності – ті, яких кожен потребує для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування і які здатні забезпечити особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя.

 

10 ключових компетентностей Нової української школи(НУШ):

· Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами;

· Спілкування іноземними мовами;

· Математична компетентність;

· Основні компетентності у природничих науках і технологіях;

· Інформаційно-цифрова компетентність;

· Уміння вчитися впродовж життя;

· Ініціативність і підприємливість;

· Соціальна та громадянська компетентності;

· Обізнаність та самовираження у сфері культури;

· Екологічна грамотність і здорове життя.

Спільними для всіх компетентностей є такі вміння:

· уміння читати і розуміти прочитане (читати);

· уміння висловлювати думку усно і письмово (висловлюватися);

· критичне мислення (мислити / медіаграмотність);

· здатність логічно обґрунтовувати позицію (логіка);

· виявляти ініціативу (ініціатива);

· творити (творити);

· уміння вирішувати проблеми, оцінювати ризики та приймати рішення (приймати рішення);

· уміння конструктивно керувати емоціями (емоції);

· застосовувати емоційний інтелект (емоції);

· здатність співпрацювати в команді (командна робота).

   Державний Стандарт базової середньої освіти передбачає, що метою мовно-літературної освітньої галузі є розвиток компетентних мовців і читачів із гуманістичним світоглядом, які володіють українською мовою, читають інформаційні та художні тексти, зокрема класичної та сучасної художньої літератури (української та зарубіжних), здатні спілкуватися мовами корінних народів і національних меншин, іноземними мовами  для духовного, культурного та національного самовираження та міжкультурного діалогу, для збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, творчої самореалізації, формування ціннісних орієнтацій і ставлень.

   Сучасне суспільство потребує творчих, діяльних, обдарованих громадян, здатних до життєвого самовизначення. Школа покликана дати людині не лише суму знань, умінь і навичок, а формувати в неї компетентність як загальну здатність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, отриманих завдяки навчанню. Новітня філософія освіти спрямовує навчально-виховний процес на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенціальних можливостей та здібностей учнів, забезпечення умов для їх життєвої самореалізації.

   У Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» зазначається, що «найбільш успішними на ринку праці в найближчій перспективі будуть фахівці, які вміють навчатися упродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі та володіють іншими уміннями».

   Основою розвитку самодостатньої особистості є читання. Авторка підручників з української літератури Л. Коваленко стверджує: «Наше майбутнє залежить від уяви, яку розвиває читання. Чим більше ми читаємо, тим вишуканіше висловлюємо свої думки, бо наше мислення перестає бути шаблонним. Глибока література спонукає до глибоких переживань і глибокої розумової роботи. Недаремно відомий усім музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук стверджує, що «книга творить Людину – Людина творить країну»». Тож нині важливо навчити школярів усвідомлено ставитися до читання, формувати власну естетику самоосвіти, бути готовим навчатися упродовж життя. У контексті сучасних суспільних змін треба наголосити на важливості навчального шкільного предмета «Українська література», програма якого «спрямована на становлення учня як суб’єкта навчальної діяльності, формування ціннісного ставлення дитини до навколишнього світу, розвиток і соціалізацію особистості, утвердження національної самосвідомості, навичок практичного використання досвіду, здобутого за допомогою читання». «Українська література» як навчальний предмет має досить значний компетентнісний потенціал для формування в школярів необхідних ключових та предметних, зокрема й читацької, компетенцій. Про естетичну компетентність учнів має дбати учитель-словесник, зважаючи на тенденції реформування шкільної освіти, відображені в нових документах, та Концепції літературної освіти.

   У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти визначено естетичну компетентність як «здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності». Цей стандарт  спрямовує педагогів на використання  «особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти». 

   Актуальність проблеми формування естетичної компетентності сучасних підлітків зумовлена нехтуванням значної частини молодого покоління  духовним корінням вітчизняної культури, втратою культурних традицій; відірваністю від духовного потенціалу української культури; непорозумінням поколінь, негативним ставленням молоді до традицій і цінностей «батьків».

   Естетична компетентність стосується сфери розвитку культури  особистості у всіх її аспектах, що передбачає розвиток особистості, який зумовлює місце учня в суспільстві й навчально-виховному просторі.

   Формування естетичної компетентності особистості має базуватися на глибокому засвоєнні етичних знань, опануванні відповідних умінь, навичок, усвідомленні морально-етичних цінностей, норм моралі та етики.

    Емоційний інтелект – це здатність розуміти, усвідомлювати, управляти власними емоціями, своєю мотивацією, думками і поведінкою, регулювати свій емоційний стан та стан інших людей, співпереживати.

    Реалізація емоційно-ціннісної змістової лінії під час вивчення української літератури та мови також потребує спеціальних зусиль, спрямованих на організацію діяльності кожного учня, на активізацію і переведення його в позицію суб’єкта пізнання, праці та спілкування, що, у свою чергу, передбачає вироблення умінь обирати навчальні цілі, планувати свою роботу, організовувати, виконувати, коригувати, контролювати її, аналізувати й оцінювати результати. Але чи не найважливіше – рефлексувати стосовно пережитих емоцій, відчуттів, вражень, власних поглядів, позицій, орієнтирів.

    Сучасна інформативність та соціальні мережі змінюють психологію підлітка-читача, потужно впливають на становлення світоглядних позицій, моральних цінностей та естетичних уподобань. У цих умовах особливо важливо, що читає дитина, як вона сприймає прочитане, чи вміє критично аналізувати літературний  твір. Тому читацька компетентність стає ключовою, необхідною людині на різних етапах життя в різноманітних сферах життєдіяльності. Головним у цьому процесі є взаємодія учителя та учнів. Вона досягне прогнозованих педагогом цілей за умови забезпечення активної позиції обома сторонами педагогічного процесу. Діти - істоти активні, тому необхідно створити умови, що дозволяють їм виявляти самостійність, приходити до пізнавальних відкриттів, відчувати радість пізнання або розчарування. При цьому важливо піклуватися про емоційний фактор, оскільки тільки відчуваючи позитивні емоції (почуття успіху, радості від подолання труднощів та інтелектуальних перемог), учень/учениця прагнутиме  до активної участі в навчальній і виховній роботі, не буде згасати бажання вчитися, діяти в колективних справах, спрямованих на організацію праці, дозвілля й відпочинку.

   У своїх методичних розробках Пасічник Є. А. звертає увагу на особливості уроків української літератури, він підкреслює, що «почуття – це пусковий механізм, який допомагає і сприймати твір, і розвивати уяву, і творчо мислити». Відповідно, дефіцит емоцій, сухий раціоналізм на уроках літератури породжує у школярів «душевну глухоту», байдужість до мистецьких цінностей, а тоді не реалізується найголовніша з функцій мистецтва – формування цілісної, духовно багатої особистості. І тому так важливо, що кожен урок літератури та, звісно,  рідної мови відзначався не лише високим інтелектуальним аспектом, а й емоційним фоном.

   Отже, оскільки сучасна дитина розвивається в раціоналізованому світі і навчання ґрунтується переважно на інтелектуальних контекстах, учителю-словеснику необхідно використовувати унікальні можливості мистецтва слова як образного, символічного відображення дійсності, щоб формувати творчу особистість, яка здатна до життєвого самовизначення. Емоційно-естетична компетентність це передбачає.

Складові компоненти емоційного інтелекту

 

Емоції – це фарби душі, вони прекрасні та видовищні.                                                                                               Коли ти нічого не відчуваєш, світ стає тьмяним та безбарвним.

Вільям Пол Янг 

    Всі емоції людини можна розрізняти за якістю переживання. Найбільш яскраво цей аспект емоційного життя людини представлений в теорії диференціальних емоцій американського психолога Керрола Е. Ізарда.

   Він виділив десять якісно різних «фундаментальних» емоцій: інтерес-збудження, радість, здивування, горе-страждання, гнів-лють, відраза-огиду, презирство-зневага, страх-жах, сором-соромливість, вина-каяття. Емоції – це імпульси, які пов’язані з автоматичними реакціями і являють собою вроджений набір систем адаптації до навколишнього середовища індивідуумом. Вчені виділяють 4 основні складові емоційного інтелекту: самоусвідомлення, самоконтроль, соціальна свідомість, управління взаємовідносинами.

   Фундаментом емоційного інтелекту вважається самоусвідомлення - здатність чути свої емоції. Розвиток емоційного інтелекту допоможе правильно розуміти ситуацію, розпізнавати власні емоції та правильно реагувати на них, зрозуміти сутність свого «Я» та його реакції на подразники. Це починається зі спостереження за собою, своїми вчинками. Дитина починає себе розуміти й сприймати як особистість, намагається визначити місце в суспільстві. Самооцінка формується з дитинства, важливо володіти вчасно ситуацією, підтримувати, оцінювати та радіти досягненням учнів.

    Іншим компонентом емоційного інтелекту є вміння володіти собою – саморегуляція. Учневі важливо усвідомити власний настрій, думки, емоційний стан і починати діяти відповідно до нього. Потрібно контролювати емоції та керувати ними. Це не означає ігнорувати емоційний стан і не виявляти почуття, але повернути ситуацію в розумний бік з метою уникнення конфлікту. Змінити емоції, щоб морально не травмувати тих, хто поруч.

   Третій компонент - це соціальна свідомість (емпатія). Це вміння відчувати стан , почуття, емоції, потреби інших людей, це «зазирати» в душу з метою підтримки й допомоги ішим людям, визначати чужі емоції, порівнювати та знаходити відмінності. Емпатія –це й моральний чинник, який сприяє гуманним стосункам між людьми, стримує агресивність, й умова зростання особистості в розвитку, ознака емоційної зрілості.

   Умовно емпатія поділяється на 3 рівні:

· низький рівень: дитині важко спілкуватися, вона не відгукується на почуття, не вміє співпереживати;

· середній рівень: важко вивести на довірливу розмову, дитина «закрита», не вміє виставляти свої емоції, тримає їх під контролем;

· високий рівень: не може пройти осторонь емоційних проблем інших людей, намагається продумати, як їм допомогти. Дітям з високим рівнем емпатії характерні чуйність, толерантність, тактовність, інтерес до інших людей, здатність до реальної дієвої допомоги.

   Управління взаємовідносинами- четвертий компонент розвитку емоційного інтелекту, від нього залежить мікроклімат колективу. Отже, це здатність взаємодіяти з оточенням, спираючись на емоційний стан і настрій.

   Платон казав: «Емоції є джерелом задоволення, у них прихований ключ до досягнення життєвих цілей». Роль школи у розвитку емоційного інтелекту, безумовно, велика. Дитині, яка не навчена регулювати власні емоції, не здатна розуміти інших людей, правильно оцінювати реакції людей, знаходити спільну мову, буде набагато важче стати успішною людиною. У школі дитина повинна навчитися балансувати між інтелектом та емоціями.

   Літературу можна назвати людинознавством, енциклопедією людського буття, рентгеном внутрішнього світу людини. Мистецтво слова спроможне формувати новий тип людини оновленої, оскільки сприяє духовному очищенню, збагаченню досвідом попередніх поколінь. Напруженість соціального життя негативно впливає на молоде покоління. За цих умов зростає роль української літератури, оскільки вона забезпечує сприйняття вищих моральних настанов, формує у дитини емоційно-творче ставлення до світу, допомагає орієнтуватися у світі, розрізняти добро і зло, спираючись на досвід поколінь. Учні аналізують художні твори, характери героїв, проникають у їхні думки, дають оцінку, проводять паралель із сучасністю, з особистим життям, переймають морально-естетичний досвід всього людства. З упевненістю можна сказати, що література – лідер із впливу на емоційний стан дитини, у цієї дисципліни достатньо широкий спектр засобів для морального виховання.

   Для розвитку емоційного мислення учнів на уроці можна застосувати багато прийомів, оскільки урок літератури повинен бути креативним, емоційно навантаженим, яскравим. Важливим є емоційне занурення у твір мистецтва, що розкривається такими прийомами:

1.Емоційна подача матеріалу.

   Емоційна подача матеріалу може бути використана на початку уроку, коли учитель організовує дітей, створює психологічний настрій (фрагмент уроку за твором Ліни Костенко «Маруся Чурай»).

І. Організаційний момент. Створення психологічного настрою.

   Усміхніться один одному, подумки побажайте успіхів. Для того, щоб впоратися на уроці з завданнями, будьте старанними і слухняними. Завдання наші такі:

Не просто слухати, а чути.

Не просто дивитися, а бачити.

Не просто відповідати, а міркувати.

Дружно і плідно працювати,

Бо цього вимагає урок літератури!

 

 ІІ. Актуалізація опорних знань.

   Для того щоб ви змогли емоційно налаштуватися на сьогоднішній урок, пропоную послухати пісню

 "Засвіт встали козаченьки" (пісню виконують обдаровані учні).

  Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

- Чи знайома Вам ця пісня?

- Чи знаєте ви автора пісні, яка щойно прозвучала?

   Слово вчителя.

   Пісня для нашого народу – це його душа, його доля, його історія, це той «живий скарб, що передається із покоління в покоління, утверджуючи наш національний корінь». Багато славних майстрів слова і музики народила земля українська. Але чи думали ми, що народні пісні - ці величезні духовні багатства нашого народу -  виношували у своєму серці чимало безіменних митців. Кожна народна пісня мала свого першотворця, першовиконавця.  А серед них була і Маруся Чурай – «українська Сапфо», «дівчина з легенди».

   Вивчення нової теми можна почати з біографії письменника, привернувши увагу учнів не стільки до визначних дат та подій, скільки до його особи, світогляду, звичок, цікавих фактів з життя. Потрібно створити інтригу, щоб захопити увагу учнів повністю. Наприклад, вивчаючи творчість Євгена Маланюка, можна почати знайомство з поетом-емігрантом запитанням, чи знають учні , що таке фата-моргана, тут, напевно, почнеться якась пошукова робота. Школярі з’ясують, скориставшись «Словником української мови», що

ФАТА-МОРГАНА, и, ж. , рідко. Вид міражу, при якому зображення наземних предметів (озера, гори, дерева тощо), що лежать за горизонтом, здебільшого спотворені та швидко змінюються; // перен. Що-небудь примарне, нереальне, оманливе. Так, моя кохана, І фата-моргана, Що промиготіла в чепурних рядках, В пам'яті затреться, Але знов озветься Образом кохання у дівочих снах (Вороний, Вибр., 1959, 171); *У порівн. Країна була жовтогаряча, дивна, безмежно сонячна і приваблювала зір, наче казкова фата-моргана (Мас., Роман.., 1970, 118). Тоді учитель зауважує, що для деяких українських письменників Україна була тією фата-морганою, якою марили уві сні, мріяли повернутися до рідного дому та не могли.

А мені ти — фата-моргана
На пісках емігрантських Сахар —
Ти, красо землі несказанна,
Нам немудрим — даремний дар!

   Так починається знайомство з поетом-емігрантом Євгеном Маланюком, для якого Україна фізично була міражем, а духовно він «внук кремезного чумака, січовика блідий праправнук», і ніхто не розірвав його зв’язку із землею пращурів.

   Так насичена емоціями подача матеріалу, заряджена енергією, передається школярам - і виникає бажання дізнатися більше. Можна запропонувати на початку здогадатися за предметом на столі або за слайдом, про що буде йти мова. Дітям подобається розгадувати загадки, висловлювати припущення. Наприклад, перед початком вивчення новели Івана Франка «Сойчине крило» можна покласти на стіл атрибути Нового року: гілку ялинки, мандарини, перекидний календар. Так діти здогадаються, напередодні якого свята відбуваються події на початку твору. Велику роль має й ентузіазм, з яким учитель починає пояснювати, тоді настрій на плідну роботу передається й учням.

 2. Повне заглиблення в текст

   Щоб зрозуміти задум автора, учень повинен зацікавитися твором із самого початку роботи над текстом. Можна запропонувати висловити припущення щодо змісту, виходячи з назви, спрогнозувати теми, які буде розкривати письменник. На цьому етапі ефективним є використання буктрейлерів. 

   Буктрейлер - це короткий відеоролик за мотивами книги, кліп. Основне його завдання - яскраво і образно розповісти про книгу, зацікавити, заінтригувати читача, спонукати до читання.

   Сучасні школярі все частіше перестають читати, уроки літератури перетворюються на тяганину 45 хвилин. Сучасний учень сприймає світ через призму монітору. Буктрейлери дають змогу заохотити до читання, за 3 хвилини дитина занурюється у світ книги. Водночас  він  має  інтригувати,  викликати  бажання  самостійно прочитати книгу. Його особливістю є те, що розповідь про твір подається в образній, інтригуючій формі. Учням можна запропонувати перегляд готового контенту або створити самостійно, другий варіант, звісно, є цікавішим.

   Робота з художньою деталлю теж є ефективним прийомом роботи зі сприйняттям тексту, саме через неї ідея твору розкривається повніше, читач активізує свою увагу, художній твір сприймається емоційніше, учні вчаться читати між рядками. Можна інтригувати здобувачів освіти таким запитанням: «Чи замислювалися ви, як письменнику вдається викликати у вас сміх, обурення, сльози, захоплення чи навіть страх лише кількома словами? Усе завдяки художнім деталям — тим маленьким штрихам, які «перетворюють текст із простого набору літер на справжнє мистецтво». Художня деталь — це елемент твору, який допомагає розкрити образ персонажа, описати місце події або передати настрій. Це може бути будь-що: елемент одягу, предмет побуту, колір, виразний жест, особливість зовнішності чи навіть запах у повітрі.

   Наприклад, дірка на рукавичці Софії Дорошенко свідчить про те, що дівчина не переймається своєю зовнішністю, у людях вона цінує глибокий внутрішній світ (новела О. Кобилянської «Вальс меланхолійний»), або сиве волосся Марфи, яке колись було яскраво-руде, свідчить про скороминучість людського життя (новела Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»), або танець Івана Дідуха та Іванихи – це своєрідний викид емоцій розпачу, страху перед новим невідомим життям за океаном, а до нього ще треба дістатися (новела В. Стефаника «Камінний хрест»), або букет чорнобривців в руках незнайомої дівчини, трояндова сукня вчительки Наталії Миколаївни як спогад про безтурботні, мирні часи (повість «Климко» Григора Тютюнника) тощо.

   Художні деталі працюють на кількох рівнях:

1. Емоційний: Деталь викликає емоції, іноді навіть непомітно для нас. Наприклад, згадка про зів’ялу квітку може викликати почуття суму.

2. Візуальний: Завдяки деталям ми бачимо картину перед очима. Наприклад, коли автор пише: «Старий будинок із вибитими вікнами стояв у тиші», — ми вже уявляємо це місце.

3. Символічний: Деякі деталі несуть глибший зміст. Червона троянда може символізувати любов, а зламаний годинник — зупинку часу.

 

   3. Етап роботи з уявою та асоціаціями.

   У кожному художньому творі закладено емоційний месендж автора, який потрібно усвідомити. Читання із розумінням душевного настрою героїв, співпереживання, емпатія допомагають сприйняти й пропустити твір «крізь себе», поставити себе на місце героя, провести паралель зі справжнім життям, вималювати для себе певну модель поведінки. Таким чином учні вчаться зв’язувати свою суб’єктивність з персонажем художнього світу, «оживлюючи» характери, події.  Це, безумовно,  своєрідний тренажер для підготовки до реального життя, симулятор реальності, де можна робити помилки, спостерігати, до чого призводять ті чи інші моделі поведінки. Читання допомагає зрозуміти, що у творі все взаємопов’язане, бо не буває нічого випадкового. Важливе значення має вміння аналізувати прочитане та створювати асоціативні ряди, тобто визначати, з якими поняттями, явищами, кольорами, музикою в уяві пов’язується персонаж. У такі моменти на основі власних висновків учні аналізують внутрішній стан, накопичують життєвий досвід. Твір переосмислюється. Наприклад, можна запропонувати учням асоціативний твір-замальовка за уривком із художнього твору.
   Мета: розвивати асоціативне  мислення, уяву;  формувати вміння й навички творчої діяльності.
   Школярам пропонується до уваги обраний учителем уривок із твору, який має важливе значення у змісті твору: образ-символ, репліка, монолог-роздум чи слова-характеристика, що розкривають ідейне навантаження художнього твору, сутність характеру чи дій персонажа, вираження ідейно-естетичного ідеалу митця тощо. Потрібно за певний час створити твір-образ, що є асоціацією на почуте, чи висловити власні думки й почуття, які викликав уривок із твору. Досить часто у власних доробках школярі поєднують ці два види роботи: створюючи власний образ, вони доповнюють твір роздумами, судженнями про нього чи навпаки.
   Яскравим зразком уривку з твору, що сприяє утворенню у старшокласників асоціативних образів, "картинок", "замальовок" чи роздумів є, для прикладу, думки, що з’явилися в учениці після прочитання новели Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»: «Іноді моє життя здається мені викликом. Без кохання прожити не можна, але й з моїм коханням важко жити. Я несу його як хрест, як священні муки, боячись, що хтось колись звільнить мене від цих мук. Не вір мені при зустрічах, що у мене все добре. Хібаж то добре, коли серце щохвилини й щосекунди живе лише тобою? А де ж тоді моє власне життя? Але мені подобається така мука…Я нею живу. Я не питаю, чи ти мене так само любиш. Я не питаю, чи потрібно тобі стільки мого кохання. Я просто прошу: пробач, що живу поруч! Іннакше просто не можу! (Марія Макало, учениця 11-Б класу).

   Такий вид роботи допоможе не лише розвинути самостійну творчу діяльність школярів, а й глибше проникнути в ідейний задум письменника, розкрити характер чи особливості певного персонажа, його світобачення, вагомість у творі, тобто сприятиме повноцінній літературній освіті.

    А як допомогти учням розібратися із «хрущем»  Богдана-Ігоря Антонич у поезії «Вишні»? Автор змальовує первісну красу природи України, свій безпосередній нерозривний зв`язок зі світом природи. Співець природи, Б – І. Антонич не відділяє себе від неї, із хлоп`ячою бешкетливістю веде свій родовід від хруща, підкреслюючи безсмертя людської душі. А вишні в нього асоціюються з Т. Г. Шевченком, із спадковістю його творчості. Поет також виказує глибоку любов до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка, кожна пелюсточка. Тут простежується асоціативність – певна суміжність, можливо, навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв`язок між собою. Образи – символи: Хрущ – один із символів України, образ безсмертя людської душі, образ – символ шани до творчості Т. Шевченка. ВИШНІ – образ – символ України, творчої спадщини Т. Шевченка, а також безтурботного дитинства, любов дітей лазити по деревах. На дошці для наочності можна намалювати цей асоціативний ряд.

   4. Творча робота за отриманими враженнями.

   Своєрідним містком між твором та читачем є творчі роботи -  усні, письмові, де можна продовжити та логічно завершити спілкування з героєм твору, висловити свої думки за приводу прочитаного, продовжити свій варіант розвитку подій.

    Можна додатково переглянути екранізацію прочитаного твору, проаналізувавши, наскільки уява автора фільму змогла передати даний твір, атмосферу, яка панує в ньому, зовнішність, особливість персонажів, зрозуміти, наскільки вони відрізняються від образів, створених у власній уяві. Хочеться наголосити на тому, що на уроках української літератури доцільним буде демонструвати фільм уже після прочитання самого твору. Вступне слово вчителя налаштовує учнів на активне, повне, глибоке сприйняття змісту твору; попередньо поставлені проблемні питання і завдання, які будуть розв’язуватися після демонстрації, допоможуть школярам систематизувати та ґрунтовніше засвоїти знання.

   Специфіка кіно висуває певні вимоги до проведення самої демонстрації. Заслуговують на увагу простота показу та відсутність втручання вчителя під час перегляду (повинен зберігати мовчанку); після перегляду слід передбачити хоча б одну хвилину для адаптації, після чого переходити до обговорення.

Робота після демонстрації може бути зорієнтована за наступними питаннями:

· Чи досягнуто цілісності режисерського та письменницького задумів?

· Чи точно передано колорит епохи?

· Чи точно передано образи героїв?

· Що було внесено режисером нового, чого нема у художньому творі?

· Що б ви хотіли змінити у фільмі? Чому?

   На уроках української літератури можливим буде використання фільмів “Лісова пісня” (режисер В. Конарський), “Кайдашева сім’я” (режисер В. Городько), “Украдене щастя” (режисер Ю. Ткаченко), “Тигролови” (режисер Р. Синько). Маючи доступ до Інтернету, можна продемонструвати учням фільми, які пересічний школяр ніколи не перегляне по телебаченню (наприклад, серії передач “Гра долі”, “Видатні українці” і, звичайно, кіноекранізації класичних літературних творів. Таким чином, учні залучаються до пошуків альтернативних джерел інформації, “виводяться” за межі шкільного підручника, мають нагоду ознайомитися з різними поглядами на питання, що вивчаються. Перегляд анімаційного фільму “Енеїда” за І. Котляревським, вистави “Мартин Боруля” за І. Карпенком-Карим, фільмів “Тіні забутих предків” за М. Коцюбинським чи “Мина Мазайло” за М. Кулішем не тільки забезпечує рівень унаочнення навчального матеріалу, сприяє формуванню стійкого читацького інтересу, але й знайомить учнів зі справжніми мистецькими здобутками театру і кіно.  Наприклад, коли здобувачі освіти після прочитання та аналізу повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» переглядають однойменний фільм С. Параджанова, за моїми спостереженнями, їх вражають насамперед ті епізоди, в яких творці фільму передають колорит гуцульських традицій, великий емоційний вплив має музика, гуцульські коломийки. А якщо все це «закріпити» екскурсійною поїздкою в Криворівню – досягаємо найосновнішого – емоційно-естетичної насолоди від прочитання повісті, перегляду фільму та відвідин Верховинщини!

   Так у 7 класі під час вивчення творів Л. Костенко “Чайка на крижині” та “Крила” доцільно буде продемонструвати учням останню поезію у виконанні видатного українського актора Б. Ступки. Школярі захоплено спостерігають за виразом обличчя актора, його інтонаціями, темпом та тембром голосу. У подальшому прочитанні твору семикласники в певній мірі намагаються наслідувати читця, а деякі відшукують і вдосконалюють власне. У будь-якому разі діти долучаються до прекрасного, намагаються передати емоції та переживання силою віршованого слова.

   Всі ці етапи занурення в художній твір розвивають читацькі компетенції, формують стійкий інтерес до читання, допомагають формувати світогляд та виховувати людяність.

5. Арт-терапія

  Арт-терапія ставить на меті корекцію емоційних станів засобами мистецтва.  На уроках літератури доцільно запропонувати домашнє завдання:  створити колаж за твором, наприклад, «Мої враження», добираючи картинки з журналів, фотографій, кольорового паперу, природних матеріалів, учень глибше занурюється у твір, розуміє задум автора, усвідомлює своє ставлення до героя.  Ефективним буде завдання опрацювання твору за допомогою малюнка, наприклад, вправа «Намалюй за хвилинку» (зобразити відповідними кольорами, як змінюється настрій вірша, які уривки з твору відповідають зображеному кольору), «Ланцюжок асоціацій» (учень малює символ, що виникає в уяві після прочитання твору, передає наступному учневі, який додає щось своє).   

   Проте нині настав час активності, коли текстова цілісність підтримується рухливими образами, а учні з пасивних споживачів знань на уроках стають фотографами, режисерами, операторами, акторами та журналістами.

Вірш напам’ять, який декламують у класі 20 учнів , - це вже не цікаво. Можна  попросити дітей записати вдома свій виступ на камеру, а на уроці влаштувати конкурс відео. І нехай не всі були чесними, багаторазове прослуховування залишить слід у пам’яті будь-кого.  Можна запропонувати багато жартівливих винагород: приз глядацьких симпатій, краща акторка/актор,  кращий звукорежисер тощо.

   Під час дистанційного навчання запропонувала учням створити відеоінтерв’ю «33…за що люблю українську мову».  Цікаві учнівські думки із цього відео:

- бо Шевченко українською карався мучився, але не каявся;

- бо українська – рідна мова козака, січового стрільця, воїна УПА, воїна ЗСУ;

- бо батьківський заповіт – любити людей – звучить українською;

- бо ріс я – і зі мною виростала моя українська мова, отже, ми з нею однолітки;

- бо українська мова сповнена гордості та гідності, як мій український народ;

- бо українська мова сьогодні рятує життя;

- бо мовою вкраїнською кличу друга;

- бо на злість вогогам українська лунає.

    Під час вивчення п’єси учнів можна поділити на групи та доручити їм створити потайки від інших відеоверсію однієї зі сцен (скажімо, одного акту). Потім склеїти — і отримати майже кіно, спостерігаючи по порядку розгортання сюжету.

   Найпростіша програма iMovie дозволить нарізати та склеїти відео, скорегувати звук, додати титри. Поступово можна ускладнювати завдання, пропонуючи нові варіанти монтажу і накладення ефектів. Для створення коміксів підійдуть сайти Toon Doo, My Storybook, де можна моделювати персонажів онлайн або додавати малюнки, фото. Utellstory дозволяє компонувати відео, фото, текст, аудіо. Над кожною історією можна працювати одночасно всім учням. Інтерактивне відео Zaption дає змогу об’єднувати кілька відео, працювати з кадрами за допомогою функції Jump. Тут можливе онлайн-малювання, створення вікторини, онлайн-опитування, списки з можливістю вибору кількох відповідей, включення вікон з розгорнутими коментарями.

   На уроках літератури доцільно прослуховувати музичні твори класиків, сучасних виконавців, а ще краще, коли талановиті діти співають пісні на слова українських письменників. (Іван Франко «Човен», Маруся Чурай «Віють вітри…», Павло Тичина «О панно Інно…», Дмитро Павличко «Два кольори», Василь Стус «Терпи, терпи…» Під час аналізу поетичної творчості важливо вчити дітей декламувати вірші з відповідною до змісту інтонацією. Це знадобиться учням не тільки для роботи на уроках літератури, а й у повсякденному житті, де за інтонацією важливо відгадувати настрій співрозмовника, розуміти його наміри без слів, на основі інтонації - все це допомагає кращому взаєморозумінню учнів.

  Багато вчителів-практиків зазначають. що важливість арт-терапії на уроках української літератури значуща:  активується невербальне спілкування навіть тих учнів, яким важко висловлювати словами свої емоції, зближує учня з автором твору, з однокласниками, збагачує комунікативні можливості. Це засіб самопізнання, самовираження особистості, спосіб спілкування з самим собою. Цей метод розкриває творчий потенціал, дає впевненість у власних силах.

   Важливу роль на уроках української літератури відіграє театралізація, тобто використання засобів театрального мистецтва в освітньому процесі. Привертається увага дітей до даного виду мистецтва, створюються умови для розкриття творчого потенціалу кожної дитини, діагностуються природні здібності та нахили, у дітей формується образне та асоціативне мислення, збагачується спектр емоційних станів, уява, фантазія, пам’ять, фактично це - «школа переживання» почуттів героїв твору. Наприклад, у 9 класі, під час карантину, учні інсценізували уривки з поеми Тараса Шевченка «Катерина» та зняли відео, відбувалося це дійство у краєзнавчому куточку шкільної бібліотеки.

 

Поняття естетичної культури. Її мета та складові

                                                                                         В епоху спорту і синтетики

                                                                                         Людей велика ряснота.

                                                                                         Нехай тендітні пальці етики

                                                                                         Торкнуть вам серце і вуста.

                                                                                                                Ліна Костенко

    Естетична культура – це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності, здатність до творчого самовиявлення, яка притаманна людині, її здатність до естетичного освоєння дійсності. У цей рівень можна включити розвиток наступних факторів:

· Естетична свідомість (зокрема, почуття, переживання, світогляд, оцінка, смаки, потреби та ідеали);

 · Уміння і навички перетворюючої діяльності людини у мистецтві, праці, побуті та людських взаєминах;

 · Формування певної системи художніх уявлень, поглядів.

    Головним завданням, яке постає у естетичній культурі, є розширення художнього світосприйняття, збільшення списку прочитаних книг (а також списку почутих музичних творів і почутих/прочитаних поетичних творів), організація людських почуттів, духовний ріст особистості, і, безумовно, регуляція поведінкової моделі. Одним із основних завдань виступає розвиток сенсорної культури. Він полягає у тому, щоб навчити індивіда цінувати, відчувати і бачити прекрасне у навколишньому середовищі, у природі, у своєму житті та у творах мистецтва.

    Основним завданням будь-якої зі складових шкільного виховного процесу все ще лишається формування та виховання розвиненої всебічно людини, у якій збалансовано поєднується ідейність, високу мораль та духовну досконалість.  

    Рівень загальнокультурної та естетичної обізнаності школярів є необхідним фактором у вихованні гармонійної особистості. Важливо прищеплювати дитині поняття про красу, гармонію, добро. І також не забувати про потворність, ненависть і зло, адже попередити виникнення недоліків легше, ніж боротися з ними. Ті школярі, що обізнані естетично, духовно більш розвинені, адже перед ними розкриваються горизонти надбань світового мистецтва, що несуть у собі великий виховний потенціал. Серед учнів ті, що цікавляться літературою, як правило, більш виважені, доброзичливі, виявляють критичне ставлення й інтерес до отримання знань. Педагогу важливо залучати дітей до співпраці на уроках літератури, мови до діалогу культур, до багатства інтерпретації, оскільки сам текст часто надає безцінну базу для роздумів. Виховання шляхом власної рефлексії учня над художнім текстом безпосередньо формує естетичну свідомість особистості, і отже, підвищує її духовну культуру.

   Естетичний розвиток – не самоціль, а важлива умова й шлях досконалого та гармонійного розвитку людини. Мета формування естетичної культури – розвиток у кожній людині її пізнавально-творчого потенціалу, допомога у відкритті самої себе, розкритті творчого потенціалу та задатків. Прагнення до досконалості у сфері краси – це душевна потреба людини, а краса – це ставлення людини до об’єктивного світу, яке має бути творчим. Гармонійно розвинена особистість – це людина з тонким художнім смаком і глибоко розвиненою емоційною сферою, яка знаходить прекрасне в літературних творах, мистецтві, розуміє й шанує добре, засуджує зло.

   На уроках мови та літератури вчитель формує світогляд учнів, розвиває їхню уяву, фантазію, творчі здібності. Саме від учителя-філолога, від рівня його естетичної культури, педагогічної майстерності залежать естетичні вподобання та естетичний розвиток учнів. До складових процесу формування естетичної культури молоді належать естетичне виховання, формування естетичного сприйняття дійсності, переживання естетичних почуттів, наявність естетичних ідеалів, розвиток естетичного смаку тощо. Розглянемо кожне з понять.

   Естетичне виховання – це складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

   Естетичне сприйняття – початковий момент у процесі естетичного ставлення до дійсності, проявляється у спостережливості, у вмінні виділити найважливіше, що віддзеркалює зовнішню і внутрішню красу людини, предмета, явища, процесу.

   Естетичне почуття - це особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності чи мистецтві. Наявність таких почуттів є ознакою розвинутого естетичного сприйняття, істотним критерієм естетичної культури людини.

   Естетичний ідеал - це  своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює певні явища, предмети навколишньої дійсності. Естетичний ідеал відображає певні уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи інші явища, предмети. Естетичний смак – здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

 

Із досвіду роботи.

Формування емоційно - естетичної сфери на уроках української літератури.

 

Десятки очей

І всі невинно-дитячі.

Я росту, розчиняюсь у їхнім сяйві.

А над ними – крила любові.

Іде урок літератури…

Л. Федорук

   Сьогодні кожного свідомого українця хвилює майбутнє нашої держави. Україна переживає період активного самопізнання та самоствердження як нація, шукає  відповіді на актуальні питання сучасності: а чи виживемо сьогодні, чи вдасться нам вистояти у жахливому пеклі війни. Українська нація, як той птах фенікс, відроджувалася не раз, заявляла про себе на повні груди. Нині всіх дедалі більше турбують проблеми незахищеності людини. Подивімося на сучасних підлітків. Виховані на неприйнятному контенті, більшість із них відзначаються жорстокістю, байдужістю до чужого болю та нещастя. Ось чому сьогодні дуже важливим є виховання в учнів чуйності, здатності співпереживати, бажання допомогти у біді. Моє завдання як вчителя-словесника – навчити школярів прислухатися до себе й до інших, аналізувати свій емоційний стан, ставити себе на місце товариша або літературного героя, щоб зробити певні життєві висновки. На уроках літератури вчу не просто читати, а робити такий аналіз художнього твору, який забезпечував би формування читача, що вміє розуміти й відчувати письменника, його героїв; сприймати літературний твір як можливість й необхідність вияву власної творчості й удосконалення свого духовного світу. Намагаюся, щоб аналіз літературного твору вводив школярів у складний, суперечливий світ людських стосунків, не давав готових знань у «чистому вигляді», а спонукав до особистісного пошуку істини і сприйняття певної моделі поведінки. Часто кажу своїм вихованцям, що наше завдання – не засудити поведінку героя, а зрозуміти її, виробити для себе певну модель поведінки. На моєму уроці літератури немає неправильних відповідей (звісно ж, під час аналізу твору) – усі думки приймаються.

   Урок літератури - це художньо-естетичний витвір, що має не лише дати знання, а й викликати в учнів колективне художнє переживання та обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки і душі, підготувати їх до діалогу з письменником, героями, вчителем, однокласниками, самим собою. Учитель має сприяти здійсненню цього діалогу.

   Вивчення біографії письменника - один із важливих уроків у курсі української літератури. Часто робота зводиться до мінімуму: прочитати підручник, дати відповіді на запитання, скласти хронологічну таблицю. Є робота, є завдання, але відсутній інтерес до особистості письменника, який може відбити бажання читати сам твір. Здобувачам освіти пропоную різні форми та методи роботи, щоб знайомство з письменником було цікавим, викликало певні емоції та естетичну насолоду ( уявне інтерв’ю з автором, розповідь про письменника від імені його сучасників, урок-захист проєкту, рубрика «Сторінками сімейного альбому», аукціон знань за матеріалами життя і творчості письменника, відкриття пам’ятного знаку: таблиці, дошки, присвяченої основним віхам життя митця тощо). Наприклад, вивчаючи творчість Василя Стуса в 11 класі, пропоную випускникам рубрику «Подяка письменнику за уроки життя». Тут використовую епістолярію В. Стуса, зокрема листи письменника до сина. Ось уривок: "Люди мають жити, як янголи: з любов’ю одне до одного, з почуттям, що всi люди брати, рiвнi, чеснi, богоподiбнi, всесильнi, незламнi, кришталевi.
Свiт - це таночок усiх людей, що взялися за руки i чаються братами, просвiтлими душами, що ширяють межi небом i землею - як степовi жайворонки, спiвом славлячи сонце i дощ, i снiг, i бурю, i рiчку, i дерева, i птаство, i метеликiв, i тигрiв, i щедрикiв (сонечка!), i вовкiв.
Бо все - живе i хоче жити. Тож хай живе - усе, що росте, цвiте, пасеться.
А ми, брати-люди, - посеред квiтiв, птаства, i звiрини, i дерев. Усе, що ми зробимо доброго, пiднесе небо ще вище, вiд нашої добротностi хмари стануть бiлiшi, а небо - голубiше, а сонце - яснiше."
   Пропоную учням питання для роздумів:

- Які емоції викликав у вас цей уривок з листа?

- Якою має вирости дитина, яка читає такі листи?

- За які батьківські  уроки життя мав би бути вдячний син

- Чи актуальні ці слова сьогодні? Чому? Чого вони нас вчать? ( любові до ближнього, якої так в сучасному світі не вистачає)

   Головне на уроці літератури – робота з текстом. Часто спостерігаю, як усміхаються, діти, якщо слово письменника насичене гумором, хмурнішають, коли йдеться про людський біль. Що відбувається? Під час діалогу з текстом учень отримує своєрідний емоційний заряд, який є поштовхом і для подальшого читацького руху: читати чи не читати? У процесі виховання особистості школяра, розвитку його індивідуальних здібностей провідна роль належить емоційній сфері. "Читаючи, умій завмирати від щастя", - казав В. Бахревський.

    Урок літератури в школі сьогодні є одним із найважливіших засобів формування емоційно-чуттєвої сфери учнів. Завдання вчителя полягає в тому, щоб сприйняття і пізнання учнем навколишнього світу було для нього справжньою діяльністю, щоб у цій діяльності проходило його багате емоційне життя. За таких умов можливий повноцінний розвиток емоційно - ціннісної сфери дитини з метою залучення її до творчої діяльності. Емоції визначають ефективність навчання та виховання, беруть участь у будь-якій творчій діяльності дитини. Перед учителем постає особливо важливе завдання : учня потрібно навчити сприймати за прочитаним текстом життя з його сумом та радістю, відчувати роздуми та переживання, висловлені автором. «Твір мистецтва, художній образ потрібно побачити, почути, потрібно з ним зустрітися, здивуватися йому; зрадіти чи відчути презирство, гнів, відразу і тільки тоді переходити до аналізу», - зазначає Є. Пасічник.

   Одним із методів, що активізують творчу активність учнів, є метод "вживання" у текст. У зв'язку з цим я звертаюся до прийомів, що забезпечують художньо-інтерпретаційну діяльність школярів. Одним з таких є створення учнями власних текстів:

    - дописування уривків тексту (уявіть, що Чіпка через двадцять років повернувся із заслання у рідне село Піски, за романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» або Степан Радченко написав свою задуману повість про людей, чи мала б вона популярність, за романом В. Підмогильного «Місто»);

   - прийом усного малювання (опишіть сімейне життя Олени Ляуфлер та Фельса, чи було їхнє подружнє життя щасливим, за повістю Ольги Кобилянської «Людина»);

   - складання листів (лист сина до батька Михайла, який перебуває на засланні за новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»),  щоденників (уявіть, що Маруся Чурай за життя вела щоденник, запишіть кілька тез із цього уявного щоденника)

   - складання монологів, діалогів героїв, письменників (уявіть собі, що стерся кордон між століттями  і змогли зустрітись дві легендарні та неповторні жінки - Ліна Костенко і Маруся Чурай. Про що вони могли б розмовляти?)

Уривок такого діалогу:

Ліна. Розумію, що твоя душа боліла, та я не вірю, що ти могла отруїти  Гриця!

Маруся. Ох Ліно, Ліно! Та хіба ж я його труїла?! Те зілля було для мене. Після Грицевої зради моя душа померла, а тіло я хотіла вбити отим зіллям. Та доля вирішила інакше...

Ліна. Твоя доля така ж багатостражденна, як і доля нашої України. Але для нашого народу ти не просто дівчина з легенди, ти - його душа. Чи боліло твоє серце за Україну у далекому для мене 17 столітті?

Маруся. Не просто боліло – душа плакала. Коли я пройшла шлях від Полтави до Києва, коли побачила села «удовині», спалені міста, сплюндровані ворогом містечка, зрозуміла, що моє горе у порівнянні з горем України – ніщо. Зрозуміла, що у своїх піснях маю будити національну свідомість українців. Але Господь відміряв мені мало віку, всього 25 років. Я так багато не встигла зробити, сказати своїм землякам… Аж через три століття Творець послав Україні тебе «залізну леді української поезії», і тебе чують, твоє слово – велика сила.

Ліна. Так, дякую Богу за довге життя, і приймаю все, що у ньому було. Але не можу прийтяти цієї клятої війни у цивілізованрму 21 столітті. Найбільше болить те, скільки цвіту українського полягло… Але я вірю, що ми вистоїмо, бо

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що,а ми за нежалежність.

Отож нам так і важко через це.

 

    Щоб учні повноцінно сприймали твір, зуміли його "прочитати", використовую методичні прийоми "входження у твір" і "внутрішні паралелі". "Входження у твір" - це усвідомлення аури героїв, їхнього світосприймання, моральних норм, що в свою чергу забезпечує глибше осягнення твору.  Наприклад, у 10 класі під час роботи над аквареллю М.Коцюбинського «На камені" пропоную здобувачам освіти пройти шлях разом із утікачами – Фатьмою та Алі та зрозуміти, що фізично він був важкий. І нагородою за страждання для них мала би бути воля, але, на жаль, вони загинули, «перетворившись» на птахів, для яких політ – це щастя.

    «Внутрішні паралелі» можна провести і між Марусею і Мавкою, Лукашем та Грицем; вбивством у «Землі» Ольги Кобилянської та в новелі «Я (Романтика)»; жажіттями війни в «Україні в огні» О. Довженка та в новелі «Модри Камінь» Олеся Гончара і між порушеними проблемами цих творів: вірності, зради, роздвоєння особистості, пізнання власного Я, вічності буття, страху та душевних переживань. Такий підхід до вивчення літератури дає змогу дітям здобути системні знання, побудувати власне бачення аналізу зображених подій, зробити ґрунтовні висновки, ширше поглянути на навколишній світ.

   З метою розвитку креативного мислення ,формування емоційно – чуттєвої сфери школярів у роботі над текстом художнього твору використовую такі прийоми: 

   “Людське щастя літературного героя”. Сучасний український письменник В.Шевчук назвав чотири складові людського щастя: наявність живих батьків; знайти себе у цьому світі; мати добрий сімейний лад; не сказати жодного ―кривого слова. Користуючись цими чинниками, учні дають відповідь на питання:

 ― Чи щасливий літературний герой?  ( Наприклад, Мелашка з повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»; Катерина з однойменного твору Шевченка; Оксана Перебійна з драми Лесі Українки «Бояриня», Іван Іскра з роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко).

   “ Біль літературного героя “. Життя складне, ми спішимо жити, деколи  соромимося говорити про свій біль. Немає з ким поділитися думками, мало хто вислухає нас до кінця. Літературні герої художніх творів здебільшого люди відверті, мудрі, справедливі. Який душевний та фізичний біль їх проймає? Кому вони про нього розповідають? (Наприклад, Яким Сомко з роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада», від якого відвернулися однодумці; Міріам з драми Лесі Українки «Одержима», яка не може пережити смерті Учителя і картає людей за байдужість).

    “ Якби художником  був я»

Хтось із учнів розпочинає: «Я малюю портрет…», а решта учнів вгадує, кого ж зобразив учень. Наприклад, підсумковий урок за текстом повісті Івана Франка «Захар Беркут». Я малюю портрет: «На ній був овечий монгольський кожух,…на голові гарний бобровий ковпак…», «…женщина в білім полотнянім плащі з луком за плечима і з блискучим топірцем за поясом». (Мирослава)

   “ А я вважаю ... “Вивчаючи, наприклад, роман В. Підмогильного «Місто», кільком учням пропоную довести, що Степан Радченко – маніпулює людьми (для 1 учня); герой не довіряє людям (для 2 учня); герой – боїться людей( 3-й учень). Відповідаючи, учень починає фразою: ― А я вважаю ... А я нагадую школярам, що неправильних відповідей немає, кожна думка приймається!

   «Я – поет»; «Я - прозаїк». Пропоную учням, наприклад, вірш Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права» перетворити на прозу, а новелу М. Коцюбинського «Intermezzo» -  на поезію.  Так знаходжу дітей, які «тонко відчувають» слово.
   У 10 класі під час вивчення біографії Івана Франка запропонувала дітям відшукати цікаві , але мало відомі факти з життя письменника і спробувати створити не просто повідомлення , а повноцінний художній твір. Звичайно, вдалося це одиницям, і саме так була створена новела «Не Каменярем єдиним…».  учениця  відчула переживання головної героїні, зуміла передати красу сімейних стосунків, роль батька у вихованні дітей, важливість «пам’яті роду»…

                        Новела «Не Каменярем єдиним…»

   Вона любила свою роботу. Але не у такі моменти, як цей, коли потрібно нервувати гадаючи: «А чи дійсно вона прийде…?»

  Знайомтесь, це Марі, двадцятидвохрічна журналістка, уродженка України та представниця української діаспори у Канаді. І саме зараз у її житті важлива подія - омріяне інтервʼю. Але не аби з ким…

  Дівчина сиділа за заздалегідь зарезервованим столиком місцевого кафе та смакувала своє еспресо. Воно непогане, але ніколи не зрівняється з напоєм в улюбленій львівській кавʼярні. Навіть після вимушеного переїзду з батьками зі Львова, журналістка не могла забути рідне місто. Чи то, можливо, воно не хотіло її відпускати, нагадувало про себе за будь-якої нагоди.

  Раптові спогади перервало звучання дзвіночка на вхідних дверях у кавʼярню. У приміщення увійшла винуватиця сьогоднішньої зустрічі - пані Анна Ключко, по-дівочому - Франко.

  Журналістка, яка вже думала, що гостя не зʼявиться, рвучко підвелася та жестом руки покликала трохи розгублену відвідувачку до себе.

  Жінки стримано привітались. Коли Анна примостилась у кріслі навпроти, Марі нарешті змогла розгледіти її риси обличчя. Вік брав своє, і колись гладеньке обличчя вже вкрилось зморшками, але погляд досі залишався жвавим та цікавим. Кучеряве та трохи посивіле волосся ледве торкалося синього жакета на плечах.

  – Анно, ви ж не думаєте, що я стільки років мріяла про інтерв’ю з вами, щоб дізнатись загальновідому інформацію, яку з легкістю можу віднайти у численних  працях? – із запалом проторохкотіла Марі.

  Пані Анна тільки сумовито усміхнулась та відповіла:

  – Я й не сподівалась, про батька вже не бажають чути тих фактів, а навіть якщо і хочуть, то нічого нового, скоріш за все, від мене ви не довідаєтесь. Хіба лиш ті сухі факти із вже згаданих вами праць. Батько з нами про роботу говорив не дуже завзято. Та й навіщо це було нам, дітям? А отже, сьогодні ви почуєте про видатного Франка не як про поета, прозаїка та навіть не про політика. А як про люблячого батька.

  Жінка посмакувала запашної кави та приготувалась до нелегкої розмови. Марі ж дістала ручку та нотатник.

***

  Якщо б хтось із присутніх у кафе вирішив прислухатись до розмови двох жінок, які мали доволі нетипову, як для американок, зовнішність, то нічого не зрозумів би. Найвірогідніше через те, що у центрі Канади мало хто розумів заокеанську українську. Але якщо, за дивним збігом, у цьому приміщенні на декілька метрів квадратних опиниться третій українець, то, звісно, не здогадається, що мова йде саме про величного Івана Франка.

  Річ у тому, що зовсім нещодавно, у 1956 році, відзначали столітній ювілей письменника. Газети рясніли заголовками про Франка, його «творчу спадщину», «громадську позицію»… Тисячі українців пробуджувались зі сну і бились у груди, згадуючи про те, звідки вони родом. Щоправда, таке захоплення було доволі швидкоплинним і вже через декілька місяців лише одиниці пам’ятали про Франка та про своє походження.

  – А ще ви мусите почути про наші виїзди за місто!– з дитячим запалом продовжувала розповідати Анна.– То завжди була важлива подія у нашім житті. Позаяк, вилазки на природу були невід’ємною частиною відпочинку вихідного дня. Як тільки ми опинялись у парку, а частіше в ліску, нам було дозволено скидати наші черевички та досхочу набігатися босими по нагрітих сонцем стежках. Коли ж ліміт наших пустощів було вичерпано, тато мовив до чотирьох «Франчат» (так нас лагідного прозвали люди) поквапитись та вхопити якісь наїдки з кошичка, у який їх дбайливо спакувала мама. Ледь не забула, ми ж ще й свій театр вдома влаштовували! До тата часто приходили гості та брали із собою малечу. Ми всі завзято вчили свої ролі, а мама шила з наших старих суконь костюми. Першою нашою аматорською виставою була, здається, «Коза Дереза». Ви спитаєте, звідки такий раптовий потяг до акторства? Це все через те, що деякий час перед тим нас уперше відвели до театру, який став для нас справжнім відкриттям. Так і було прийняте рішення «робити театр».

 Згодом журналістка наслухалася і про незліченні сімейні подорожі до інших міст України. Франко мав чимало друзів, яких радо приймав у себе вдома. Вони ж, у свою чергу, також просили родину тішити їх своєю присутністю. Також Марі довідалась, що Франко був завзятим любителем лісу, знав напам’ять ледь не усі види грибів і навчив розрізняти їх і дітей. Розмова почала литись якось невимушено, вдало перестрибуючи з однієї теми на іншу. То ми вже говоримо про те, яким вдалим рибалкою був батько, то жартівливо оцінюємо братів Анни…

  Наступна година промайнула майже непомітно, адже слухати пані Анну – одне задоволення. Вона не лише надзвичайно грамотно формулювала свої думки, а й уміла розповідати про буденні речі надзвичайно захопливо.

  Залишився останній розділ веселої оповідки, який неабияк контрастував з іншими – розлука.

  – Австрійсько-російський кордон,– важко заплющивши очі почала Анна.– Я збиралася відвідати нашу родичку з Наддніпрянської України та пробути там лише два місяці, але у результаті залишилась на чотири роки під наглядом російської поліції як австрійська громадянка… Згодом вибухнула війна і шлях додому був перекритий остаточно, а у 1916 році до мене прийшла телеграма із трагічною звісткою. Лист блукав світом три місяці, аж поки не потрапив до моїх рук. Батько помер на самоті, а я лише через такий великий проміжок часу  змогла все-таки потрапити на його могилу…

  Здавалося, що ця сильна з вигляду жінка от-от заплаче, але, коли Марі огорнула своїми долонями її руки і кивком голови попросила продовжувати, Анна ковтнула клубок у горлі та знову заговорила:

  – Згодом, у післявоєнні роки, я переїхала у Канаду, проте неодноразово їздила з візитами до Львова, але на столітній ювілей тата спецслужби СРСР приїхати мені так і не дозволили.

  Смуток вже був ледь-ледь помітним на обличчі у жінки, йому на підмогу прийшла дивна суміш злості та неспокою.

  – Знаєте,– знов почала було Анна, спрямувавши погляд на гамірну вулицю за вікном,– я люблю Україну. Люблю її красу, велич та незламність. Але ненавиджу її становище та безглузде бажання одних людей панувати над іншими.

  Журналістка запитально звела одну брову та зазирнула жінці в вічі, а вона й не збиралася зупинятись.

  –Ідеального суспільства не існує, бо якби існувало, то на нашу долю не припало б стільки воєн та нещасть. Адже кожен переймається лише про власну вигоду – це людська природа, хоч би як ми не намагались її спростувати.

  Анна швидким рухом ковтнула залишки напою у своєму горнятку, узявши пальто, подякувала за таку чуттєву бесіду та дрібними кроками попрямувала до виходу.

  – Ви гідна свого батька,– гукнула Марі їй на півдорозі.

  Жінка застигла та поволі перевела погляд на співрозмовницю. Зазвичай неетичним є розглядання людей, бо багато кого це лякає. Але саме зараз очі журналістки намагались вловити кожну деталь цього радісного обличчя з ледь помітними сльозинками в очах, викарбувати його у своїй пам’яті. Цю жінку вже не злякаєш нічим, а вже тим більше поглядом, сповненим поваги та співчуття.

  Чарівна мить тривала зовсім недовго, і Анна таки покинула приміщення кав’ярні.

  Марі тим часом перевела погляд на спорожнілу частину столика, там лежало розгорнуте меню. «Дивно, я так заглибилась у розповідь Анни, що навіть не помітила, коли вона взялась розглядати тутешні страви»,– подумала вона.

  Останньою у списку була пляшка води (вже навіює абсурдність, чи не так). Її ціна була, напевно, в разів п’ять вищою, ніж в продуктових магазинах. «Ідеального суспільства не існує»,– лише й згадала дівчина та згорнула меню.

                                                         Авторка – учениця 11-Б класу Марта  Гонтарик

 

    Важливим для осягнення емоційної та естетичної компетентностей є прийом "психодрама". Психодрама - це  рольова гра з імпровізованим сюжетом. Для роботи було запропоновано десятикласникам новелу Івана Франка «Сойчине крило». Заняття проводилось спільно із шкільним психологом.

   Мета психодрами — допомогти учням вирішити актуальні проблеми, здобути цінний досвід, який у певні кризові моменти їхнього подальшого життя допоможе обрати правильну модель поведінки й уникнути фатальних наслідків.

· Ціль: вивести внутрішні монологи або уявні діалоги Мані та Массіно назовні для кращого розуміння чинників, що призвели до трагедії двох доль, виявити приховані конфлікти, проговорити їх та змоделювати оптимальні рішення.

· Завдання: протагоністам – головним героям психодрами – перевтілитись у головних героїв Марію-Маню та Хому-Массіно, відповідаючи на запитання, зануритись у їхній мікросвіт у той переломний момент, коли Маня наважилася на втечу з лісового дому.

· Очікувані результати: перевтілюючись у героїв, учні розвивають емпатію й емоційний інтелект, усвідомлюють, що спілкування, конструктивний діалог, уміння керувати емоціями й адекватно виражати їх веде до порозуміння і зближення, що забезпечує той позитивний емоційний фон, який сприяє успішній самореалізації

   « Переказ тексту від імені головного, другорядного персонажа». Запропонувати, наприклад,  переказати зміст роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» від імені Галі Гудзь або Мотрі – мами Чіпки. Таким чином учні переймаються співчуттям до Галі, яка стала «жертвою» життєвих обставин, та звинувачують Мотрю, яка втратила «зв’язок» із сином ще у його дитинстві.

   «Бесіда з елементами виразного читання». О. Довженко «Зачарована Десна». Читання епізоду, у якому Сашко говорить про приємні та неприємні речі у своєму житті З чим пов’язані приємні речі в житті Сашка? Чого більше – приємного чи неприємного у житті малого хлопчика? Розкажіть про приємні та неприємні речі у своєму житті.

   Бесіда, яка переходять в диспуп. Під час аналізу художнього твору не нав’язую свою категоричну думку, пропоную кілька альтернативних рішень актуальної проблеми, звісно ж, висловлюю свою позицію. Тоді нові знання, сприйняті учнями на емоційному рівні, що забезпечуються у процесі дискусії, впливають на розвиток етичних почуттів

   Формуванню емоційно – чуттєвої сфери  сприяє використання елементів театралізації. Звісно, на уроці бракує часу для реалізації такого виду роботи, тому використовую його у позакласній роботі. До Дня української писемності та мови використовую інсценізацію п’єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського, а відзначаючи Міжнародний день рідної мови, одинадцятикласники  перевтілюються у героїв п’єси М. Куліша «Мина Мазайло».

     Використання суміжних видів мистецтва при роботі з художнім твором створює емоційний фон, сприяє поглибленому розумінню тексту, збагачує творчу уяву. Проте необхідно пом'ятати, що головним об'єктом на уроці залишається текст.

    Інтегровані уроки української літератури не можна проводити без використання творів живопису, кіно, історичного коментаря, музичного супроводу. Література, як самостійний словесний вид мистецтва, тісно пов'язана, наприклад, з живописом. З метою активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку естетичних вподобань на інтегрованих  уроках української літератури та образотворчого мистецтва разом із учителем образотворчого мистецтва  використовуємо твори образотворчого мистецтва, подаємо відомості про твори живопису на всіх етапах вивчення літератури в школі. Пізнавальний  матеріал для  естетичного виховання школярів становить малярська спадщина Т. Шевченка, В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка. Коли вивчаємо п’єсу Володимира Винниченка «Чорна Пантера та Білий Ведмідь», говоримо про митця Корнія та роль мистецтва у його житті. От тоді і згадуємо про Винниченка-художника. Запрошую до співпраці учительку малювання та спільними зусиллями подаємо інформацію, що Винниченко  проводив багато часу за мольбертом на французькому півдні в Сен-Рафаелі. Малював натюрморти й пейзажі, передаючи фактуру предметів, краєвидів, овочів, фруктів, дерев густими енергійними мазками, властивими для колористичного експресивного Глущенка. На такому уроці демонструємо відомі картини художника, це сприяє емоційно-естетичному вихованню учнів.

   При проведенні уроків мови та літератури  використовую мультимедійні презентації. На таких уроках реалізуються принципи доступності, наочності. Вони ефективні своєю естетичною привабливістю. Наприклад, вивчаючи тему «Література діаспори», пропоную одинадцятикласникам персональні завдання у вигляді комп’ютерної презентації: представники «празької школи». При вивченні теми «Розстріляне відродження» учні презентують інформацію про діяльність представників цієї літературно-мистецької генерації. Цікавими були презентації на теми: «Українські футуристи», «Київські неокласики», «Розвиток українського театру і драматургії». Урок-презентація  - можливість подати великий  обсяг інформації та завдань за короткий період, створити ситуації для діалогів, продемонструвати асоціативний та наочний матеріали, що стимулюють до роздумів та комунікативної діяльності.

   Щоб мотивувати своїх вихованців, показати приклад, зацікавити книжкою, веду читацький щоденник. На сайті видавництва «Старого Лева» підгледіла чек-лист і запропонувала його шестикласникам ( адже вони вже «адаптовані»). Результат не забарився: на уроках позакласного читання ділимося враженнями від прочитаних книжок.

  Чек-лист: Як створити читацький щоденник

Які розділи там мають бути?

 1. Назва книги.

 2. Автор. Тут можна зазначити не лише ім’я та прізвище, а й пошукати цікаві факти з життя письменника. Біографії деяких авторів можуть бути не менш захопливі, ніж самі книги.

 3. Головні герої. Зазначте не лише імена, а й опишіть їх.

 4. Сюжет. Яка головна думка книжки? Про що вона?

 5. Власні роздуми щодо сюжету. Чи сподобався вам сюжет? Що би ще ви хотіли додати?

 6. Роздуми стосовно позицій героїв. Чи імпонує вам поведінка героїв у книзі?

 7. Обміркуйте, що вам сподобалось, а з чим не погоджуєтесь. Активне читання — це вміння критикувати, аналізувати прочитане.

 8. Цитати. Їх можна виділити в тексті електронному чи друкованому або прописати в щоденнику.

 9. Шукайте символи, помічайте їх. Будь-яка подія в книзі не просто так. Виписавши символи творів, ви зможете вести дискусії в компанії друзів, обговорюючи прочитане.

10. Робіть замальовки. Схеми, графіки, асоціації, які доповнюють текстовий матеріал, завжди позитивно впливають на можливості пам‘яті.

Пишучи від руки та роблячи власні замальовки, ви отримуєте справжній контакт із книгою і її осмисленням.

   

Приклади проведених уроків, які розвивають емоційно-естетичну компетентність:

Урок-роздум “Робиш добро - не кайся, робиш зло - зла сподівайся” (за творами: “Марія” Уласа Самчука, “Я (Романтика)” Миколи Хвильового, “Тигролови” Івана Багряного, “Собор” Олеся Гончара).

Інтегрований урок “Фразеологізми як засоби мовної характеристики персонажів та подій у поемі Івана Котляревського “Енеїда”.

Дискусійне ток-шоу “Я так думаю”. Проблема еміграції українців (за новелою Василя Стефаника “Камінний хрест”).

Урок-диспуп “Життя і смерть - дари Божі” (за повістю Івана Квітки-Основ’яненка “Маруся”).

Урок- проєкція “Проблематика роману “Чорна рада”: проєкція твору на сучасність”.

Урок-автограф літератури рідного краю “Творець усе благословляє”.

 

  Формування естетичної культури учнів та емоційності засобами мови.

   Ректор Києво-Могилянської академії -  найвидатнішого навчального закладу України - Петро Могила казав: «Умислив фундувати школи, аби молодіж в справжній побожності, в звичаях добрих і в науках вільних навчена була». Отже, виховання людини мусить здійснюватися в таких напрямках: знання, інтелект, духовність, емоції. Переконана, якщо одна із цих ланок випадає, особистість виростає неповноцінною.

   Глибоке знання державної мови, культури, літератури рідного народу є сьогодні засобом зміцнення суверенітету держави, громадянського виховання молодого покоління, прилучення його до високих духовних надбань народу, загальнонародних моральних цінностей. Слово, мова – основа всього, в чому проявляється духовне життя. Без мови немає і самого народу. Вона – основа людського буття, культури, процесу навчання і виховання, прилучення до мистецтва, літератури, до всього, що визначає людську духовність. Уроки рідної мови є органічною складовою частиною виховного процесу, одним із засобів формування особистості школяра. Вивчення мовних одиниць на основі аналізу тексту в єдності змісту і форми вносить в уроки мови необхідний емоційний компонент, дає змогу розвивати в школярів чуття мови, виховувати естетичні смаки, розвивати творчу активність. Вагомим у плані естетичного виховання є образне слово. У свій час ще В. Сухомлинський відзначав, що виховання чуття слова та його відтінків є однією з передумов гармонійного розвитку особистості: "Чуйність до краси слова – це величезна сила, що облагороджує духовний світ дитини. У цій чуйності – одне з джерел людської культури"; "…найважливіше виховне завдання полягає в тому, щоб слово з його багатогранною, радісною, облагороджуючою красою стало невичерпним джерелом і засобом пізнання прекрасного, внутрішнім духовним багатством і водночас засобом вираження цього багатства; "…коли людина відчуває, переживає найтонші відтінки, пахощі, емоційний підтекст слова, вона немовби пробуджує дрімотні сили розуму"; "…пізнання слова несе в собі енергію думки". Отже, без поетичного, емоційно-естетичного струменя неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини.

  На емоційно-ціннісну сферу особистості позитивно впливають національні культурні традиції, які забезпечують спадкоємність культури; виступають каналом збереження та передачі інформації та цінностей між різними поколіннями. Тому я намагаюсь на кожному уроці збагачувати кругозір учнів знаннями про культурні традиції українців, виховувати ціннісне ставлення до них. На уроках української мови систематично використовую тексти українознавчого змісту, загадки, прислів’я, приказки, фразеологізми. Наприклад, у шостому класі, вивчаючи тему «Число іменника», пропоную здобувачам освіти відгадати загадки:

1. Улітку відпочивають, а взимку дітей катають. ( Сани )

2. По стежині, по дорозі бігти я у них не в змозі, по снігу не йдуть як слід, до вподоби тільки лід. ( Ковзани )

3. Сама холодна, а інших припікає. ( Зима )

4. Що за вершник: сам сидить верхи, а ноги за вухами? ( Окуляри )

5. Не сіють, не жнуть, не печуть, не варять, а всі його їдять і без нього жити не можуть. ( Молоко )

   Даю дітям завдання творчого характеру: ввести фразеологізми чи приказки в речення, побудувати за прислів’ям чи фразеологізмом твір, діалог тощо.

   Іван Франко відзначав великі потенційні можливості фольклору для виховання молоді, бо саме у своїх приповідках, піснях і казках народ "…поставив тривкий пам’ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі, своєї прихильності до слова». Отже, слово в устах учителя – це сила, яку нічим не можна замінити. Так, наприклад, до прислів’їв та приказок  звертаюся під час вивчення іменника, дієслова, займенників: (Як у воду глянув; Не все те золото, що блищить; Неправдою світ пройдеш, та назад не вернешся; Яка шана , така й дяка; Не той друг, хто медом маже, а той, друг, хто правду каже і т. д.). Через фольклорний матеріал передається вироблене віками ставлення до природи, довкілля, людей. Прагнучи пробудити увагу до слова, до його змісту, ми сприяємо розвитку самостійності мислення школярів, вихованню естетичних почуттів. Використання творів  художнього мистецтва з метою естетичного впливу на свідомість учнів може бути здійснено на всіх уроках української мови. Для роботи над мовним матеріалом використовую тексти, що мають естетичну вагу. Це уривки з творів художньої літератури, які сприяють вихованню уваги до слова, пізнанню слова, збагаченню мовного запасу, формуванню читача і слухача, розвитку чуття мови, уміння бачити всі відтінки значення слова, вироблення естетичного смаку, розумінню краси слова, глибини його виразності. Нецікавий  матеріал з мови про службові слова зразу ж "оживає", якщо учні усвідомлюють їх естетичну функцію, яка може змінюватися залежно від художньої мети. Так, естетичну спрямованість службових слів можна добре ілюструвати на прикладах використання підрядних сполучників: «Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселяти. Треба слову мудрості додати, щоб зуміло все життя згадати. Треба слову ніжності додати, щоб уміло друзів пригортати. Треба слову мужності додати, щоб воно могло багнетом стати. Та найбільш, я певен, – слову треба – хліба-солі та землі і неба» (М. Сингаївський). За допомогою сполучників підрядності автор надає реченню експресивності.   

   Готуючись до уроку української мови, часом перебираю силу-силенну методичної літератури, щоб наповнити зміст необхідною комунікативною темою, дібрати тексти з певною будовою речень та пунктуацією. Але достатньо взяти до рук Біблію і віднайти те, що повинно скласти зміст уроку. Саме під впливом Святого Письма формувалися загальнолюдські моральні норми, а частина з них стала законом для більшості країн світу. Саме Біблія є найбільш потужним джерелом фразеологізмів в українській мові, біблійні сюжети лягли в основу багатьох художніх творів різних мистецьких жанрів.

    На уроках української мови звертаюся до Біблії в п’ятому та шостому класах, вивчаючи лексику та фразеологію, зокрема теми: «Походження слів», «Поняття про фразеологізми. Джерела українських фразеологізмів», а в десятому класі практикую проведення тематичного уроку «Божі Заповіді – дороговказ до життя вічного» ( написання «не» з дієслівними формами ). У сьомому класі, вивчаючи теми «Способи дієслів», «Написання «не» з дієсловами», звертаюся до біблійних Десятьох Заповідей ( «не вбивай»,  «не пожадай добра ближнього свого», «не свідчи ложно», «шануй батька і матір своїх…» ).

   Узагальнюючи вивчене про самостійні частини мови, в десятому класі провела урок-дослідження «Загадкові барви мови». Учні на уроці рідної мови могли дослідити, чи має мова колір, запах, смак, чи можуть вони відчути мову. Так за допомогою поетичного слова, художніх образів учні дослідили, що вони «живуть не з мовою, а в мові,… думають мовою, вдихають її запах,… смакують її на губах».  Мову "відчуває кожна людина, бо вона живе не з мовою, а в мові, наче зернятко в середині плоду. Вона говорить мовою, думає мовою, чує мовою, вдихає її запах, відчуває її кінчиками пальців, бачить її перед собою щомиті і смакує на губах. Таку різноманітну у виявах і унікальну за суттю. Вона - одна-єдина, проте імʼя їй - легіон". Саме легіон слів - це легіон неповторних відбитків реалій, що наповнюють наше життя.

    Такі уроки допомагають не просто виховувати в дитячих душах любов, добро, здатність допомогти, а й дозволяють керувати своїми емоціями та не соромитися їх виявляти.

   Поглиблюючи знання про число іменника у 10 класі, звертаю увагу учнів, що однина іменників у збірному значенні надає мові емоційності й експресивності, такі іменники вживаються переважно у художньому стилі мовлення. Це десятикласники з’ясовують, повторюючи тему про збірні іменники, наприклад у таких реченнях: Я любив ходити в поле і милуватися квітами, особливо багряно-синіми квітами будяка… ( В. Сосюра ); або За ясного сонця і ягода швидко червоніє ( Інтернет ). Географічним назвам у формі множини притаманне узагальнене значення, що відрізняється яскравою експресивністю, наприклад: Мов святодійний, сизий дим кадил померклої у забутті Еллади, розтанули усі палкі принади Суматр, Цейлонів, Конго і Антил ( В. Бобинський ); або Наші Едеми – тільки фантоим… Хто скаже, де ми? Хто скаже, хто ми? ( Д. Загул ). Наголошую, що емоційно-експресивну функцію у таких реченнях виконують ще й риторичні запитання: вони виявляють ставлення до об’єкта мовлення, дають оцінну характеристику, викликають експресію. Ще раз разом з учнями переконуємося, що мова та література тісно пов’язані. У психологічному плані показовим є те, що звернення до літературного матеріалу вносить в організацію уроку мови живий естетичний струмінь, створює емоційну основу для засвоєння лінгвістичних знань. А опора на знання мовних закономірностей допомагає глибше усвідомлювати естетичні можливості слова в художньому творі.

   Часто виникає потреба у доборі спеціального дидактичного матеріалу для ефективності мовно-естетичного виховання, формування мовної особистості, здатної в різних життєвих ситуаціях свідомо і ефективно володіти рідною мовою. Прикладом можуть слугувати такі вправи:

   1.Визначте в реченнях відокремлені члени. Яку роль вони виконують у тексті? Поясніть естетичний відтінок змісту речень.

   Але одного разу на повному розгоні він зупинив косу і, кинувши її на землю, присів навпочіпки і обережно, лагідно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, вся переплетена золотими нитями сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця – ромашка. Це, мабуть, була найпрекрасніша в світі квіточка: рівна, висока, з сумно нахиленою набік яскравожовтою, в білих ніжних прозорих пелюсточках голівкою, ще й зверху прикроплена дрібною, як вістря стальної голки, росичкою. Тимко знав, що понародному цю квіточку називають невісточкою, і те, – що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його, і він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: "Невісточка, невісточка", – і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі (Г. Тютюнник).

   2.Прочитайте. Дайте заголовок тексту. Яку роль виконують прикметники в описі людини? Спробуйте викинути прикметники. Як зміниться текст? Що втратить?

   Ти стежив за матір’ю, як вона ступає по підлозі, як усміхається, як тримає вже посічену сивиною голову… але найчастіше, мабуть, твій зір ловив її проворні руки, які ніколи не зоставалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії. Жодної хвильки не відаючи відпочинку, материні руки знаходили роботу. Вони владарювали на припічку, на комині, на миснику… Так багато в житті переробивши, вони не зупинялись, не могли зупинитись, а постійно священнодіяли. Не було, либонь, такого, чого б вони не вміли! Десь поїхавши, тримав у пам’яті образ матері. І образ її рук, яким судилась вічна, невсипуща робота. І згадувалися запахи, які, либонь, вони збирали так, як бджілка збирає по квітах найрізноманітніший мед. А ще її очі… Постійно освітлені зсередини м’яким сяйвом, були наче видимим, предметним вираженням її душі. Це погляд самої щирості, самого добра. Материнський погляд був начебто сповнений тим здоров’ям, яке передавалось тобі – і ти відчував як, дякуючи матері, дужчаєш, стаєш упевнений в собі (Є. Гуцало).

   3.Прочитайте. Обґрунтуйте, у яких реченнях більший ступінь емоційно-експресивного забарвлення? Якими засобами він досягається?

   До чого ж гарно і весело було в нашому горoді! Ото як вийти з сіней та подивись навколо – геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа – огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати… Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю. А малини – красної, білої! А вишень, а груш солодких… А вздовж тину, за старою повіткою, росли великі кущі смородини, бузини і ще якихось невідомих рослин (За О. Довженком).

   Можна запропонувати одинадцятикласникам такі тестові завдання:

   Вставне слово (словосполучення) дає емоційну оцінку повідомлюваному в реченні

А. Здається, зовсім і не треба цієї пізньої весни (Є. Маланюк).

Б. За словами дослідників, Андрій Первозванний проповідував християнство в Царгороді (З підручника).

В. Можливо, блискавиць крило ці горді коси заплело? (А. Малишко).

Г. На його думку, ситуація набуває загрозливого характеру (Д. Бедзик).

Д. Досі дні стояли теплі, сонячні, а сьогодні, мов на гріх, задощило (О. Гуріненко).

   Яскраве емоційне забарвлення має звертання в реченні

А. Дозвольте привітати Вас, шановний Петре Степановичу, з ювілеєм (З листа).

Б. Щоб ти, ясеню, став ще вищий, а ти, руто, красніша (В. Китайгородська).

В. Матусю мила, у твоїх долнях для мене заховався цілий світ (О. Довгоп’ят).

Г. В полі, мамо, з пісні поросло жито (М. Ткач)

   Перебудуй речення Я люблю наше рідне місто, у якому є багато квітів, використавши такі синтаксичні засоби, які надали б йому емоційності та виразності.

   Учні можуть використати вставні слова, звертання, риторичні фігури, які нададуть реченню експресивності.

   Працюю над виробленням в учнів навичок культури спілкування, адже це теж одна з ознак естетичної компетентності. Часто використовую вправи на редагування. Наголошую, що найчастіше лексичні помилки трапляються (так, помилки саме трапляються, а не зустрічаються) у словосполученнях в щоденному мовленні. І найпоширенішою причиною є калькування з російської мови. Прошу дітей «провести ліквідацію таких диверсантів» і навчитися говорити правильно. Наприклад:

· потрапити на очі – впасти у вічі

· капля дощу – крапля дощу

· їх будинок – їхній будинок

· добре знати друг друга – добре знати одне одного

· не вмішуватися у справи – не втручатися у справи

· не дивлячись на перешкоди – незважаючи на перешкоди, попри перешкоди

· на рахунок цього – щодо цього

· терпіння лопнуло – терпець увірвався

· одягти окуляри – надіти окуляри

· гарно виглядати – мати гарний вигляд

· нанести збитки – завдати збитки

· розповсюджена думка – поширена думка

У шостому класі, вивчаючи прикметник, можна запропонувати таке завдання:

   Спишіть речення, доповнюючи їх на місці пропусків прикметниками у відповідному роді, числі, відмінку.

(сіро-блакитний)

1.У … тілах яблунь уже говорила весна ( М. Вінграновський).

   (сонний)     ( смарагдовий)

2. І … гриб в … куфайці дощу напився ( Л. Костенко).

   (синій)      (зелений)   (рідний)       (добрий)

3… небо над … гаєм …  край вітає з добрим урожаєм ( В. Сосюра).

   Пропоную школярам порівняти подані й доповнені речення. Які з них більш емоційні, образні? Діти стверджують, що доповнені прикметниками речення образніші, читаючи їх, ми активізуємо свою увагу, такі речення викликають у нас емоцію захоплення, здивування. Без прикметників речення скупі. Отже, у художньому мовленні прикметники надають висловленню виразності, образності, емоційності.

   Такі вправи спонукають учнів до виконання активної мовленнєвої, розумово-емоційної, естетичної і духовної діяльності, пробуджують інтерес до слова, розвивають творчу пам'ять.

 

Приклади уроків, через які формується емоційна та естетична компетентність.

Урок-автограф літератури рідного краю. «Творець усе благословляє» (7 клас).

Мета уроку: ознайомити учнів з творчістю Романії Торбич; розвивати естетичні смаки школярів, вміння сприймати поезію, аналізувати почуте й прочитане, робити власні висновки та узагальнення; сприяти формуванню у школярів почуття патріотизму, любові до рідного слова; засобами пісні та художнього слова викликати емоції здивування та радості від замилування красою рідної природи та милозвучності української мови, виховувати почуття патріотизму та національної гідності.

Обладнання. Збірки поезій "Бентега", "Ужинок"

Тип уроку: урок- автограф

Хід уроку

        Святково прикрашений клас.

(Звучить пісня)

 Учитель. (на фоні стихаючої пісні) Мій рідний край! Які чудові слова цієї пісні! Чи можна сказати краще про ту землю, де народився, живеш, де привітно усміхаються до тебе віконця батьківської хати, де змійкою в’ється стежина дитинства. Мені здається, що людину не можна назвати людиною, якщо вона не любить своєї землі, забуває про свою колиску. Ми повинні не тільки любити свій край, а й знати його історію, культуру, літературу — минулу і сучасну.

«Творець усе благословляє" . Цій темі присвячено наш сьогоднішній урок літератури рідного краю — урок-автограф . Чому урок-автограф? Тому що сьогодні ми всі (і кожен зокрема) отримаємо автограф від Романії Торбич.

    Люблю тебе, Праматір - Земле,

    Красу твою урочу світанкову,

    Люблю, коли спадають роси-

    Намисто ночі - на траву шовкову.

 

    Люблю твоє рахманне небо,

    Милуюся нетлінною красою.

    Коли світає день у тиші.

    Я, Земле, помолюся із тобою.

 

    І благодать Святого Духа

    Хвилює моє серце до тремтіння.

    Всевишньому хвалу складаю:

    Величні, справді, всі Твої творіння.

      Учитель. Це слова із поезії Романії Торбич "Бентега". Що ж бентежить душу цієї жінки? Що спонукає її до творчості? Чи збентежить нас її поезія?  Хто ж вона, Романія Торбич?

      Учень. Педагог,поетеса, громадська діячка Яворівщини. Віршує з юних літ, друкується в періодичних виданнях, завжди активна у суспільно - культурному житті. Лауреат творчих конкурсів, авторка поетичних збірок "Ужинок", "Розкажіть, бабусю, казку", "Бентега". Багатолітня активна учасниця етнографічного хору "Нова Яворівщина". Діяльна у громадських організаціях і товариствах: "Рух", "Просвіта", "Союз українок". Має звання "Почесного члена "Союзу українок України".

       Легенда

     У середні віки у французькому місті Шартрі будували собор. Якось трьох тачечників, які виконували однакову роботу – перевозили тесаний камінь, запитали: «Слухайте, друзі, що ви робите?»

     Перший робітник похмуро глянув на того, хто запитував, і роздратовано відповів:

    -Тобі що повилазило? Не бачиш – камінь тягаю на майданчик, хай йому грець!

    Другий спокійно сказав:

   -Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини.

    А третій розігнувся, витер спітніле чоло, гарно посміхнувся і з гордістю промовив:

   - Я будую Шартрський собор!

     Ідея цієї легенди актуальна й нині: праця – не лише нестерпний тягар чи тільки засіб для матеріального забезпечення, а найперше – джерело творчості й праці. Саме творчість і праця є гарантом успіху небайдужих, цілеспрямованих людей, однією з них є Романія Торбич.

    Учитель. Напевно, серце її ще змалечку прагнуло краси і світла. Допитлиава дівчина шукала у книжках відповіді на багато життєвих питань.Пані Романіє, що значить книга у вашому житті?

    Учитель. Звичайно, ми хотіли б знати ще більше, познайомитися ближче. Романія Іванівна люб’язно відповість на всі ваші запитання.

     Деякі із запитань учнів:

   -  Який випадок з дитинства запам’ятався вам найбільше?

   -  Ким ви мріяли стати? Чи здійснилася ваша мрія?

   -  Чи пам’ятаєте, коли почали писати вірші і що вас спонукало до їх написання?

   -   Мені здається, що у своїх віршах Ви часто повертаєтеся в дитинство. До цієї думки мене підштовхнув вірш "Мою колиску яворову..." (Учениця читає вірш напам ‘ять)

Мою колиску яворову

Голубки сизі на світанку

Гойдали й ніжно воркували,

На сон чарівний колисанку.

 

Гойдали горлички й співали

Про рідні ниви неозорі.

Снували тихий сон під вії

Про чисті води, тихі зорі.

 

Й Господній Ангел до колиски

Зійшов з небес й загомонів

Про щедре Боже провидіння,

Торкнув дитя і полетів.

 

Весняний вітер злегка віяв

Й вкладав у серденько дитяти

Любов, талант і віру в щастя,

Щоби прожити в благодаті.

 

Мою колиску яворову

Птахи гойдали до смеркання,

Урочу долю віщували

Чи то на радість, чи ... страждання.

 

- Чим для Вас є спогади про дитинство?

      Учитель. Продовжимо бліц-запитання:

  -Що Ви найбільше цінуєте в людях?

  -Коли до Вас приходить Муза?

  -Як приходять до Вас такі яскраві, сонячні пісенні образи?

  -Часто думаєте віршами?

      Учитель.Багато ваших поезій покладено на музику відомими піснярами яворівського краю. Долучилася до цієї благородної справи і наша Ольга Михайлівна. А оскільки ми любимо співати, то пропонуємо вашій увазі "Молитву..." (Звучить пісня)

     Учень. Читаючи ваші поезії, розуміємо, що дуже любите природу. Пропонуємо вашій увазі інсценівку поезії "Чиї квіти найкращі" (збірка “Бентега”, с. 108 - 110).

ЧИЇ КВІТИ КРАЩІ

Зустрілися пори року

И стали сперечатисы

Чиї кліти є найкращі,

Хто може сказати?

Пристукнувии підборами,

Весна засміялась.

Задаюрчали вниз потічки

И до річки помчались.

На леваді за вигоном

Трави зеленіють,

Поміж ними пролісочки,

Мов перли біліють.

Під ліщиною у гаю

Конвалія дзвонить,

Мати-й-мачуха жовтіс,

Й квітнуть анемони.

А під вікнами в городі

Нарциси й тюльпани

Одягнули білі, жовті

Й червоні жупани.

- Мої квіти найгарніші! -

Весна запишалась.

Аж тут збоку, зашарівшись,

Літо обізвалось:

- Квіти в тебе, справді, гарні,

Але мої кращі! -

И освітило промінцями

В лісі темні хащі.

Зняло брилик, виплетений

Із променів сонця,

Розсипало всюди каіти:

В лузі й під віконцем...

- Як повіє теплом легіт -

Задзвенять дзвіночки,

3 конюшинки доносяться

Бджілок голосочки.

Половіє в полі жито, І сині волошки

Нишком в небо заглядають,

Вешкетують трошки,

Ось пахуча материнка

І чебрець духмяний,

Ще й від липи пʼянить запах

Квітково-медвяний.

Тут ромашки, а там маки

В полі паленіють.

Гладіолуси на грядці

Й мальви червоніють.

Панно Весно! - каже Літо,

- Мої квіти гарні!

Обізвалась пані Осінь:

- Твої слова марні,

Бо найкращі квіти в мене,

Дивися, небоже,

Що тобі не до вподоби?

Чи соняшник, може?...

А чи верес, чи цикорій,

Чи гусячі лапки?..

Приганьбити мої квіти

Не май ані гадки.

Ось жоржини біля брами

Стоять, мов сторожа.

І шепоче одна одній:

- Поглянь, чи я гожа?!

Розливає Осінь барви,

Багрянцем фарбуе,

Розпускає жовті коси,

Злота не шкодує.

Ще й змережила серпанок

3 бабиного літа,

Запишалась біля ганку,

Немов Афродіта.

До розмови приєдналась

Найстарша сестриця,

Потрусивши рукавами,

Зима білолиця.

- Прошу, прошу вас, шановні, У мої покої.

Подивіться й перевірте,

Панове, всі троє.

Що у моїх володіннях

Цвітуть орхідеї,

Не у сніговім заметі, А в оранжереї.

І гвоздики, і троянди

Гіацинт і кали - І це все зимовим садом

Учені назвали.

И закружляла у вихорі

Снігова княгиня,

На радощах танцювала

Зима-господиня:

- Бо в теплицях зеленіють

Найкращії квіти,

Як мені не веселитись, Як же не радіти!

Нараз до них приєдналась

Матінка-Природа:

- Така марна суперечка

И даремна незгода.

Перед Богом всі ви рівні.

І всі ваші квіти

Від кожної пори року -

Найкращі на світі.

Учитель. Дійсно, наш Творець благословив кожну пору року дарами, якими користується людина.

       А перевірмо ваші знання з теорії літератури. Які художні засоби використала поетеса у цій поезії? ( дослідницька робота учнів)

Лексичні художні засоби:

- епітети ( білі, жовті й червоні жупани,  темні хащі, сині волошки, зима білолиця, снігова княгиня, найкращії квіти);

- порівняння ( пролісочки, мов перли, біліють, ось жоржини біля брами стоять, мов сторожа, осінь ...  немов Афродіта);

- персоніфікації ( пори року стали сперечатись, весна засміялась, весна запишалась, літо обізвалось, волошки в небо заглядають, танцювала зима-господиня);

- пестливі слова ( пролісочки, промінцями, конюшинки, дзвіночки)

Яку роль виконують лексичні художні засоби? (образотворча функція: допомагають читачеві краще уявити предмет, викликають емоцію радості від замилування красою природи).

     Учень. Ми перебуваємо у піднесеному настрої, бо чекаємо народження Дитятка Ісуса. А чим для вас є Різдвяні свята?

 Учитель. Нумо заколядуймо "У святу нічку" (Слова Романії Торбич, музика Юрія Жеплинського)

На добридень, пане князю і пані княгине,

Ми прийшли вам сповістити предивну новину:

Серед неба зірка стала, блиском засіяла

Й пречудне, ясне проміння на землю зливала.

Приспів:

У святу нічку запалім свічку, хай горить.

Боже дитятко, як ангелятко, нехай спить.

А в стаєнці у вертепі худібка дрімала.

Там Пречиста Марія сина сповивала.

Пастушата вівці пасли й, дізнаввввшись новину,

Поспішили привітати Божую Дитину.

Приспів.

Мельхіор, Каспар і Вальтас зі Сходу прямують,

Щиро Дитя привітають й щедро обдарують.

Ходім з нами, пане князю, з тою колядою,

Богу-Сину поклонімся всьою челядою.

Приспів.

Усі нині прославляймо Божую дитину,

Нам Месія народився на щасливу днину.

Принесімо дар величний - тризуб і калину,

Щоб Ісусик благословив нашу Україну.

Приспів.

Учень. Нам дуже цікаво щось дізнатися про вашу родину. Напевно, з родинного вогнища також черпаєте натхнення для написання таких чудових поезій.

      Учень. Ліна Костенко у своїй поезії зазначила:

      Я вибрала Долю собі сама.

      І що зі мною не станеться —

      у мене жодних претензій нема:

     до Долі — моєї обраниці.

    Учень. А чи маєте Ви претензії до своєї долі?

    Учень. Що Ви найбільше цінуєте в людях?

     Учень.  Чи часто думаєте віршами?

     Учень. Що попросите в новонародженого Дитятка Ісуса?

     Учень. Мені сподобалися рядки із коляди "Різдвяна пісня":

     Українці, веселімся,

      Богу низько поклонімся.

      За Вкраїну - рідну неньку -

      Молім Дитину маленьку.

      Колядуймо всі в місті і в селі.

Колада "Колядуй, Вкраїно,  нині..." ( Слова Романії Торбич, музика Богдана Павловського)

Під обрусом пахне сіно,

Житній у кутку дідух,

На ялинці горять свічі,

Шириться різдвяний дух.

Приспів:

Дзеленчать дзвіночки срібні:

Дзінь-дзілінь, дзень-дзелень ...

Колядуй, Вкраїно, нині,

Прославляй різдвяний день.

 

Запах сіна і соломи,

Світло свічки миготить

В жолобку на цьому сіні

Сам Ісус-дитя лежить.

 

У малечі і в дорослих

Є чимало гарних справ,

Наближається Святвечір -

На столі дванадцять страв.

Приспів.

 

Пампушки, кутя, грибочки,

І вареники, й узвар...

Із батьками на колінцях

Молиться малий звіздар.

Приспів.

 

Щоб минуло лихоліття,

Відстояли рідний край.

Сильних в вірі та завзятих

Поведе дорога в рай.

     Учень. Я хотів вас запитати, за що ви дякуєте Богу, але Ваш вірш допоміг мені це зрозуміти.

     Поезія "Дякую, Боже..." ( с.42 )

Уривок:

Дякую, Боже, за батька і неньку,

За мою Україну, милу, рідненьку,

За спів солов’я в зеленій ліщині

І кетяг червоний в гаю на калині.

 

Дякую, Боже, за ранкові роси,

Що рясно спадають на вербові коси.

А ще за лагідну пісню матусі,

За ревну молитву моєї бабусі.

 

Дякую, Боже, за дар материнства,

За мирні світанки мойого дитинства,

За дітей і внуків щасливую долю,

Щоби не знали ні втрат, ані болю.

     Учень. Хто може стати Вашим другом?

     Учитель.Це велике щастя мати такого друга, як Ви. Дякуємо за цей воістину чудовий урок- автограф, урок пісні та поезії, який наблизив Вашу творчість, частиною якої є наша рідна українська земля.

     Підбиття підсумків уроку

     Метод»Рефлексія»

1. Гра «Мікрофон"

- Чи ви  досягли  того , що запланували?

-  Чи змінювались  емоції на уроці?

-  Що вас   вразило  на  сьогоднішньому уроці?

-  Ваші побажання на подальшу роботу.

2. Підсумок  учителя.

Сьогодні у нас була незвична зустріч: усе, що бентежить душу Романії Торбич, чим переймається її неспокійне серце, перелите у поетичні рядки, якими вона з нами поділилася. Берегиня родинного вогнища за неоціненний дар життя дякує Всевишньому, безмежно любить рідну землю та людей. І цього в неї варто вчитися. Дякуємо, Романіє Іванівно, за чудові хвилини замилування вашою поезією. Сподіваємося на нову зустріч. Бажаємо Вам творчого натхнення для написання поезій.

       Домашнє завдання. Написати літературне есе “Що бентежить мою душу?”

 

 

 Урок-дослідження «Загадкові барви мови» з елементами систематизації та узагальнення вивченого про самостійні частини мови (10 клас).

Мета: систематизувати та узагальнити відомості про самостійні частини мови; вчити дітей працювати в групах, проводити пошуково-дослідницьку роботу; розвивати памʼять, мислення; виховувати любов до рідного слова; вчити дітей виявляти свої емоції(захоплення, здивування, радість).

Вид уроку: урок-дослідження

ХІД УРОКУ.

Вступне слово вчителя.

Чи має мова колір, запах, звук, смак? Письменниця Людмила Баграт, відповідаючи на таке питання, ствердно каже: "Так". "Візьмімо, наприклад, німецьку. Вона - кольору жовтої глини. На дотик може бути сухою, твердою, ламкою, а може бути мʼякою, теплою, еластичною і піддатливою. Вона має запах розімʼятогов руці дубового листя і смак волоських горіхів... Українська мас біло-сіро-блакитний колір свіжовипраного полотна, на дотик - як невеличка хмарка, гладенька і пухнаста водночас, та невловима - як  повітря?

Пахне вона спілими яблуками, смакує криничною водою, а звучить, як журавлиний крик. Англійська - з гіркуватим присмаком, на дотик - золотий пісок. Іспанська - кисло-солодка і звучить палким шепотом закоханого...". З огляду на особливості мови, існує цікаве, ймовірно, не позбавлене правди, жартівливе спостереження: "Іспанською розмовляють з ангелами, мадярською - з гусьми, німецькою - з солдатами, українською розмовляють з дівчатами"

Загадки й тонкощі мови виявляються в словах, позаяк усьому довкола нас ми даємо назви, себто відбувається ословеснення (або омовлення) дійсности. Інакше як через мову ніщо не може існувати, бо "оговорюючи" все, ми робимо це "все" належним до нашого світу. Порівняймо: якщо балкарці мають 40 найменувань криги, а ненці 30 назв снігу, то це, зрозуміло, позначається на всіх параметрах їхнього генотипу. Так само українська ментальність та реалії національного довкілля відбиваються, як у чистій криниці, в мові корінної нації, де кожна лексема - це своєрідний мікрообраз наших знань, "спосіб сприймання світу" (І.Огієнко).

Учень-дослідник. Слова набувають значимости лише тоді, коли до них торкається невидимий диригент - граматика. Стародавні римляни важливість граматики сформулювали так: "Граматиці підкоряються навіть імператори", а народна мудрість каже: "Без граматики не вивчити й математики". Професор Іван Вихованець вважає: "Слово поза граматикою можна порівняти з рибою, яка викинута штормом на берег і гине в безсиллі. Сила граматики в тому, що вона групує нескінченну кількість слів в обмежене число класів", отже, яке б слово в мові не виникло, воно мусить належати до певної частини мови.

Учень-дослідник. Перші спроби поділити слова на частини мови зробили вчені стародавньої Греції. Філософ Платон висловив думку про те, що кожне судження має дві частини мови - імʼя і реченіе, тобто дієслово. Оце і були перші дві частини мови. У сучасній граматичній структурі мови частин мови десять, кожна неповторна за значенням (іменник охоплює назви предметів,

Прикметник указує на їхні ознаки, займенник відтворює вказівність, прислівник називає ознаку дії, дієслово означає процесуальність), за словотвірними показниками, морфологічним розмаїттям та синтаксичними особливостями.

Робота І групи учнів-дослідників.

Перший учень. Уявімо, що всі слова вишикувані у велетенську армію, в якій кожна частина мови є своєрідною дивізією. Іменник за кількісними показниками створює таку дивізію, якою були б всі інші частини мови, разом узяті. Окрім того, іменник є неймовірно категоричним щодо способу висловлювання: порівняймо слово дурень (це різка характеристика, позбутися якої тяжко) і прикметник дурний (який мʼякше, ніж іменник, відтворює цю негативну ознаку людини).

Отож, іменник - різкий, точний, безкомпромісний і владний очільник нашої мови. Ось картина-опис людських взаємин, створена за допомогою іменників.

Вітри. Хурделиці. Сніжинки. Завірюхи.

Переживання. Хвилювання. Забуття.

Тарілки. Миски. Вікна. Мухи.

Ворони. Телефони. Почуття.

 

Дерева. Люди. Сонце. Вітерець.

Машини. Вулиці. Трамвай. Собаки.

Дорога. Дорога. Лице. Взірець.

Прощання. Листування. Сльози. Сварки.

 

Прозріння. Бачення. Вагання. Слід

Коріння. Проростання. Лист. Листочок.

Повітря. Крок. Тумани. Лід.

Народження. Прощання. Голосочок.

 

Любов. Плекання. Забавки. Візок.

Садочок. Школа. Інститут. Змагання.

Рестарт. Повтор. Вагання. Крок.

Вітри. Хурделиці. Сніжинки. Завірюхи.

Другий учень. Прикметник - ніжний або суровий, здрібнілий або згрубілий; це, звісно, якась ознака, що є найкоштовнішою оздобою в нашому мовленні. Схиляючи голову перед величчю княгині-Мови, піддаємось впливу всеохопного тепла, коли будь-яку назву доповнюємо, уточнюємо прикметником. Наприклад, за допомогою епітетів можна змалювати красу. Унаслідок маємо красу чорно-білу, що перетворюється на світанково-росянисту, незбагненно-глибоку, жовтогарячу, а ще   ефектну, дику, безлику... і гіркаво-солодку, божественну.

Просто зʼявилася вона. І буденна, чорно-біла краса раптом заграла барвами. Свіжа, світанково-росяниста краса ранку, споконвічна незбагненно-глибока краса неба, жовтогаряча розхристана краса осени і зеленувато-сіра бездонна краса його очей сплелися в одній миті мого життя. Просто з'явилася вона. Зʼявилася усмішка

Третій учень. Маємо й інший образ краси:

І

Стигла краса природи -

Банальна, ефектна, дика

Розлиті долинами води

І вічність, як острах, безлика...

II

Брехлива краса ніколи

Не вміла й не буде мовчати.

Вона нестерпно-медова

З шкоринкою й запахом м'яти.

ІІІ

Брехлива - тонка і розхристана,

Деколи аж божественна,

Іноді - гіркаво-солодка,

А часом палить пестощами.

IV

Брехлива - не від природи,

А розумом твоїм спотворена.

Розлиті долинами води

Красою любови зчаровані

Робота в групах. Система запитань для I групи.

1.  Іменник дітвора однина чи множина? (тільки однина, бо збірний). 2. Якого роду іменник фламінго?  (чол.. роду, бо істота)

3. Якого роду менник ненажера? (спільний)

4. Як називається сьомий відмінок іменника? (кличний)

5. Чи правильно утворена форма найвищого ступеня порівняння самий відомий? (ні)

Робота II групи учнів-дослідників.

Перший учень. Займенник - це загадка, це втаємниченість, це прихованість.

"Характерною особливістю займенників є те, що вони наповнюються словесним змістом лише в сфері мовлення" , - зазначає проф. Іван Ковалик. Утаємниченість займенника дозволяє спроектувати текст на кожного, бо ж будь-хто з нас каже про себе "Я, мене, мені...". І хоча деякі дослідники вважають, що надмірне вживання займенників є ознакою бідності мовлення та "обмеженого коду мовця", учні відтворили портрет друга, вживаючи якнайбільше займенників.

Я завжди потребую тебе, тому ми ніколи не можемо залишатися самі. Для мене другом може стати кожен, але яким він для цього має бути? Замість опису тих, які вже є моїми друзями, я опишу тих, які хочуть записатися в цей почесний клуб (так би мовити)!

Звісно, немає жодного значення, якої ти раси, звідки ти родом чи хто твоя сусідка згори. Найголовніше те, щоб ніщо не зупиняло тебе на шляху до мети: "Стати другом Марії (себто моїм)". Не подумайте, я не оцінюю себе дуже високо

(як вам це, мабуть, здалося спочатку), але, зрештою, хтось-таки мае себе шанувати. А хто це зробить краще, ніж ти сам!

Отож, він - найближчий і найдорожчий може бути: цей, оцей, такий, отакий чи інший, але будучи лише собою стане другом наймилішим! Людина, яка ніколи не стане кісткою поперек горла іншій людині, та, котру ніхто і ніщо не зламає, та, яка, бачачи всіх, передусім бачить себе, та, чиї думки залишають глибокі сліди, а діла - глибокі, світлі думки; отакий-то і є моїм другом. Та й узагалі: яке я маю право встановлювати неписані закони для тебе, мій друже. І хоча це все вже сказане, але у всьому світі нехай не буде для тебе перешкод, щоб я і ти стали ми.

Тож поважай інших, маючи повагу до себе, і нехай тобі пощастить знайти стільки любові в житті, скільки б ти міг розділити на всіх нас (на себе, на мене, на неї, на нього), щоб отримав і він, і вона, і ці, і оті, щоб жоден не залишився по той бік твоєї уваги...

Другий учень. Він не такий, як інші, зовсім увесь не такий. Кожна його клітина випромінює своє тепло і світло, і оце своє світло він поширює всюди, де є. А його очі -  я жодного разу не зустрічала таких зелено-мило-ніжно-пристрасних очей і ніколи таких очей ні у кого не зустріну. Він для мене вже не дехто, а хтось, він той, хто відкрив мені мене і залишив загадку про себе.

Так, насичивши текст займенниками, можна «висловити любов».

Третій учень. Дієслово - це найрізноманітніша за формами сутність нашої мови, "повноправний господар у реченні, визнаний його граматичний керівник". Ми вживаємо його природно й легко, тому й називалося воно первісно "реченіє" за аналогією до речення. А польська дослідниця проф. Діана Вечорек, вивчаючи українське дієслово, виявила таке цікаве явище як "одієслівлювання", розуміючи під цим “органічну здатність українців усе бачити в динаміці, русі і передавати це дієсловом". Ось як можна описати епізод зі свого життя, використовуючи невичерпне, різноманітне та багате українське дієслово.

Дієслівна дружба

Заосінилось, затуманилось:

Багряніло, дощило, плакало,

Ворушилось, літало, падало,

Шепотіло, гуло, балакало.

Підіймалось, зривало, дуло,

Засмутилось, лягло, поснуло...

Розвиднілось... Прокинулась, встала,

Чепурилась, цвіла, поспішала,

Бігла, дихала-задихалась.

Встигла: сяяла, привіталась,

Слухала, думала і писала,

Переживала, розповідала.

Закінчилось...

Змучилась, поверталась.

Глянула — глянув: здивувались.

Знала: не бачила — сумувала.

Забула: побачила - пригадала.

Подорослішав, виріс, змужнів.

Підійшов, посміхнувся, зрадів.

Пам'ятали, любили, дружили,

Розуміли і дорожили.

Веселішали, гомоніли.

Обійнялися і присіли.

Роздивилися, поділилися.

Посміялися й загубилися.

Сумували, зітхали, прощали,

Обіцяли, клялись - не зламали....

Попрощалися, сподівалися.

Розійшлись, але дружба зосталася.

Робота в групах. Система запитань для II групи.

1.  Якого розряду займенник казна-хто? (неозначений)

2. Скільки розрядів має займенник? (9)

3. Замаскований - це яка форма дієслова? (дієприкметник)

4.  Виправте помилку у вживанні слів: тремтячий голос, атакуючий боєць, діючий вулкан, наступаючий рік.

5. За допомогою яких часток твориться умовний спосіб дієслів? (б, би)

Робота III групи учнів-дослідників.

Перший учень. Прислівник - різнобарвний, різноманітний і різноплановий за значенням та способом написання. Ця частина мови, вимальовуючи подвійну ознаку, стала основою для розповіді про унівський робочий день.

Щопонеділка, вранці, отак завжди, бігцем, похапцем, мимохідь. Швидко-швидесенько. Вщерть, уєщент, нещадно, по-вовчи - казна-як. Невже?! Нарешті!!!

Повільно, нудно, цікаво (іноді). Цікавіше там -за вікном; в небі дивно. Тут знову страшенно нудно, химерно-сіро, одноманітно. Може скоріше? Якби-то якнайчастіше скоріше. Голосно, гамірно, смішно до сліз; потім знову сумно. Сумно, нудно, врешті-

решт - голодно. Так щоуроку, щодень (одначе по-учнівському).

Додому?! Неймовірно! Рішуче, ластівкою, зозулею, стрілою... Сито, приємно, казково, по-райськи затишно.

- Де?

- Звісно вдома.

Другий учень.

Сумно, весело.

Нудно, цікаво.

Активно, пасивно.

Страшно, спокійно.

Боязко, впевнено.

Завзято, сумлінно.

Нестерпно довго. Як на подив швидко...

Все! Тепер додому!

Третій учень.

Слова на означення чисел, кількості предметів або порядку під час лічби належать до давнього шару лексики. Історія цих лексем відбиває процес удосконалення людського мислення, здатність його до ще вищого ступеня абстрагування. Коріння сучасної системи означення кількості сягає індоєвропейської прамови, в якій імʼя повʼязувалося з вираженням кількості конкретних предметів. Отже, числівник.

3 (три) — основа життя й мислення. Грецький філософ і математик Піфагор вважав це число досконалим, бо воно виражає початок, середину і кінець. Число три є у прислівʼях, приказках та афоризмах різних народів. З євангельської притчі походить вислів "Друг, який відрікся тричі" (йдеться про апостола Петра, який упродовж короткої літньої ночі тричі відрікся від свого Учителя). Сучасне значення — людина, дружба якої не витримала випробувань. У давнину люди вважали, що на трьох китах тримається Земля. На середньовічних малюнках можна побачити велетенських китів, які тримають на спинах земну таріль. Згодом вислів почав означати три основні засади чогось. З давньогрецьких міфів походить вислів три гарпії. Гарпій зображали крилатими істотами з дівочими головами й пазурами на руках і ногах (переносно гарпія — зла жінка). У римлян три грації (у греків — три харити) — богині краси, радощів, жіночої привабливості (ці прекрасні дівочі постаті, відомі ще з III ст. до н.е., нині є символом краси, витонченості, досконалості людини). Богині, яких завжди згадували разом, — три мойри (старі жінки, які відповідали за людське життя: одна — пряла нитку життя, друга — проводила через усі випробування, третя — обривала її). Згадаймо також вислів третього не дано. Словʼяни здавна поклонялися Трибогу — верховному богу неба і світла, Трояну — богу місяця, ночі й будівництва, який навчив людей теслярства і різь-бярства, а вночі був володарем трьох стихій — неба, землі та підземелля.

Крім цього є:

• три образи Бога — Трійця;

• у просторі три виміри (тривимірний простір); три часи: теперішній, минулий і майбутній (має відображення в

граматиці);

• у мові три граматичні особи (1-ша, 2-га, 3-тя), три граматичні роди

(чоловічий, жіночий, середній);

• у математиці площина визначається трьома точками.

Четвертий учень. З числом сім повʼязували слово плеяда, бо в Атласа і Плейони було сім дочок, яких звали Плеядами. Вони наклали на себе руки й перетворилися в сузірʼя Плеяда. Слово плеяда в переносному значенні почали вживати дуже давно: плеядою називали сім старогрецьких філософів, сім представників французької поетичної школи часів Відродження (XVI ст.).

З давньогрецьких міфів бере початок вислів місто на семи горбах (Рим). Архітектурні дива Стародавньої Греції та Єгипту (єгипетські піраміди, сади Семіраміди, усипальниця Мавзола, храм Артеміди, колос Родоський, статуя Зевса, маяк на острові Фарос) — це сім чудес світу. Вислів восьме чудо світу вживають тоді, коли хочуть звеличити щось, піднести над рівнем пересічного. Античний світ залишив нам вислів на сьомому небі, що нині означає найвищу радість, щастя, блаженство. З біблійних оповідей походить розповідь про сім смертних гріхів (заздрість, жадібність, розпуста, ненажерливість, гордощі, лінощі, злість), за які людина приречена довічно каратися в загробному житті. Переносне значення цього вислову — найтяжчі злочини. Це число наші пращури вважали досконалим, оскільки знали:

• сім планет (Сонце, Місяць, Меркурій, Вечера, Марс, Юпітер, Сатурн);

• сім днів тижня;

• сім кольорів веселки;

• сім нот;

• сім основних запахів.

Робота в групах. Система запитань для III групи.

1.  Прислівник до побачення пишемо разом? (окремо)

2. Яка частина мови двадцятипʼятикілометровий? (прикметник)

3. Числівник девʼяносто поставте в орудний відмінок. (девʼяноста)

4.  Утворіть збірний числівник від числа 30. (тридцятеро)

5.  Яку синтаксичну роль виконує прислівник? (найчастіше, обставина)

Учень-дослідник. Ми намагалися розгадати таємницю українських самобутніх частин мови. Бо ж, пізнаючи суть мови, ми пізнаємо саме життя, йдемо до власного прозріння, віднаходимо той український мікросвіт, що сягає глибинного духового джерела. Тому спробуймо спроектувати частиномовні особливості в самобутню українську ментальність.

Отже,  наполегливість та рішучість українців відтворює статичний іменник; красу, значимість та барви мови якнайточніше змальовує прикметник; утаємниченість та загадковість кожного з нас зображає займенник; точність - числівник; непересічну здатність усе аналізувати та бачити в динаміці передає дієслово; врешті неповторність та українськість нашої дійсності відтворю прислівник.

Слово вчителя.

То ж чи можемо ми відчути мову? Так! Мову "відчуває кожна людина, бо вона живе не з мовою, а в мові, наче зернятко в середині плоду. Вона говорить мовою, думає мовою, чує мовою, вдихає її запах, відчуває її кінчиками пальців, бачить її перед собою щомиті і смакує на губах. Таку різноманітну у виявах і унікальну за суттю. Вона - одна-єдина, проте імʼя їй - легіон". Саме легіон слів - це легіон неповторних відбитків реалій, що наповнюють наше життя.

Домашнє завдання.

Написати есе «Краса української мови» або «Загадкові барви мови».

 

 

 

   Висновки

   Виходячи з аналізу науково-методичної літератури, досвіду, який запозичила у філологів, які досліджували дану тему, та спираючись на власний педагогічний досвід, можу зробити такі висновки:

   1.Проблема емоційно-естетичного виховання на уроках української словесності має давню історію, але на сучасному етапі розвитку наповнюється новим змістом, адже сьогодні формування емоційно- естетичної компетентності особистості має базуватися на глибокому засвоєнні етичних знань, опануванні відповідних умінь, навичок, усвідомленні морально-етичних цінностей, сформованих рис характеру та професійної спрямованості особистості у поєднанні з емоційно-чуттєвим досвідом.

   2. Специфіка літератури – тлумачення особливої, естетичної та емоційної природи слова у творі.

   3. Учитель, використовуючи унікальні можливості слова як образного відображення дійсності, повинен формувати творчу особистість.

   4. Урок літератури повинен наближатися до мистецького явища: літературний твір повинен сприйматися як естетичний феномен та викликати емоційні переживання.

   5. Вчитель є основним прикладом для дітей, адже вони часто наслідують його поведінку. Тому важливо, щоб педагог сам володів високим емоційним інтелектом і мав навички активного слухання, вмів проявляти емпатію та підтримувати учнів у розвитку їхніх емоційних навичок. Розвиваючи емоційний інтелект, ми готуємо учнів до гармонійного життя в сучасному світі. Вони вчаться розуміти себе та інших, керувати своїми емоціями, будувати міцні стосунки та досягати успіхів у навчанні та кар’єрі. Це навички, які будуть корисними їм протягом усього життя. 

   6. На уроках української словесності важливо, щоб учні вчилися аналізувати, зіставляти, порівнювати, робити висновки. Емоційно та естетично сприймати літературний образ – значить сприймати його в усій повноті та багатогранності.

   7. Досвід з формування естетичної та емоційної компетентності на уроках української мови і літератури, на мою думку, є результативним, тому що   мої учні стали більше цікавитися мовою і літературою.  

 

Джерела

1.  Шуляр В. Вивчення літературної теми в основній школі: методика і технологія // В.Шуляр. - X.: Основа, 2013,с.44 .

2. Жовновата Н. Модель підготовки компетентного випускника. – 2010. - №4. – С. 16-26.

3. Інтерактивне навчання на уроках української мови та літератури /Упоряд. К.Ю.Голобородько, Н.П.Ткаченко. – Харків: Вид. група «Основа», 2007 (Б-ка журн. «Вивчаємо українську мову та літературу»;  Вип. 4 (41).

4. Орищин Р., Залюбовська. Л. Інтерактивні технології на уроках української літератури. - Тернопіль, 2008.

5.  Пентилюк М., Окуневич Т. Сучасний урок української мови. - Харків, 2007.

6. Сухомлинський В. Вибрані твори: В 5-ти т. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина. К.: Рад. школа, 1977.

7. Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. – К.: Наукова думка, 1980. –Т. 26.

8. Кучерук О. Виховання учнів естетичної культури засобами мови // Мова і література в школі. - 2000. - №2.

9. Дутчак У. Арт-терапія як засіб естетичного виховання підлітків [Текст] / У. Дутчак  // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Педагогіка. – 2006. – № 5. – С. 134-139.

10.  Наказ Про затвердження Концепції літературної освіти від 26 січня 2011 року № 58 / 2011. URL: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/13508/.

11. . Нова українська школа : концептуальні засади реформування середньої школи / упоряд. Гриневич Л. та інші / за заг. ред. Грищенко М. Київ, 2016. 40.

12. Пасічник Є. Методика викладання української літератури. – К., 2018.

13. Формування естетичної компетентності учнів на уроках української мови і літератури шляхом використання елементів інноваційних технологій та підготовки особистості до життя в сучасних умовах. Досвід роботи вчителя ТСШ№7 Луканюк М.С.

14.  Державний стандарті базової і повної загальної середньої освіти.

15.  Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа».

16. Коваленко Л. Розвиток професійної компетентності вчителів української мови та літератури засобами інтерактивних технологій в системі післядипломної педагогічної освіти.

17. Психологія емоцій. Керрол Е. Ізард

18. Матвійчук К.В. Робота з текстом. Формування емоційно – чуттєвої сфери на уроках української літератури

19. Матеріали модульного вебдайджесту «Розвиток емоційного інтелекту та креативних здібностей учнів на засадах інтегрованого навчання».

20. Концева  В.  Як  розвивати  емоційний  інтелект  учнів  на  уроках літератури. Електронний ресурс. Режим доступу:https://www.youtube.com/watch?v=LIgHIDBACyI&embeds_euri=https%3A%2F%2Fnaurok.com.ua%2F&feature=emb_logo

21. Богосвятська  А.  Емоційний  інтелект  і  уроки  світової  літератури  //  Зарубіжна література в школах України. –2012. –No 11. –С. 22 –27.